двадцяти хвилин галасливих зборів трійця нарешті вийшла за поріг, але за мить Марина повернулась.
– Книжку, книжку!.. – У прочинених дверях – рука з французьким манікюром; показує, де та книжка лежить, робить дитячий жест «дай, дай».
На обкладинці – фото щільних несучих конструкцій, внутрішній вигляд будівлі. На дерев’яній балці – назва «Українська мала проза ХХ століття».
Марина вдячно глянула, просунувши у двері голову: «Дякую!» Клацнув замок. Повела дівчат на сусідню вулицю, до школи раннього розвитку, Крісту – на англійську, Амалію – на логіку. На англійську – у чотири роки, на логіку – у два. Що робиться у тому Києві! Крихітні учениці вчитимуться, мама чекатиме в холі з книжкою.
Кароліна увімкнула електрочайник, знайшла каву у верхній шафці, помилувалась строкатою картинкою – макарони та крупи в прозорих прямокутних банках з червоними кришками, яскраві пачки кави та чаю, приправи в плетеному з лози кошичку. Пахне екзотичними спеціями та доброю кавою, добробутом пахне та щасливим сімейним життям.
Кавоварки, з якою ніколи справи не мала, навіть не торкалася. Запарила собі каву в горнятку з тонкої порцеляни, напівпрозорої, якщо подивитись на світло, з проступаючим крізь стінки малюнком. Подумки відзначила, що вибрала найкраще під впливом Марини. І ще трошки – того Павла Панча.
З вікна навіть глянути було лячно: така висота і така далечінь, заповнена будинками, зеленими плямами дерев та іграшковими машинами на дорогах.
Неквапливий обхід оселі з чашкою в руці переконливо довів: це помешкання створене для щастя. Великі вікна, майже нічим не затулені від безмежного блакитного простору з білими хмарками, сонячні плями на теплій підлозі, техніка-помічниця, з якою ще треба навчитись давати собі раду. Спальня, дитяча, вітальня, просторий передпокій, кухня з круглим столом і тацею, наповненою мандаринами та бананами, велика ванна кімната з трикутною ванною, пральною машинкою та сушаркою. Тепер уже знала, що сушаркою. А ще високим туалетним столиком з кремами та лосьйонами, великим кошиком для білизни, вистеленим зсередини бавовняною смугастою тканиною. У вітальні, біля вікна – музичний центр із сотнями чи навіть тисячами компакт-дисків у стільникових сховках.
Між трьома шафами з книжками – невеликі проміжки, у них – заглиблення у стіні, а там – колекція морських мушель на скляних поличках, деякі – з диню завбільшки, з довгастими равличими ріжками, з ніжними рожевими нутрощами, які загорілися від увімкненої підсвітки молочно-жовтим теплом, як та дорога порцеляна.
Де ж вона спатиме? Виходить, що тут, у вітальні з книжками та мушлями, біля музичного центру, на канапі, оббитій штучним леопардовим хутром.
Гаразд. Підколола волосся – і до роботи! Досить байдикувати.
Одного погляду на електричну плиту було достатньо, аби кинуло в розпач. Кароліна вперше бачила таку, з колами різного діаметра, немов намальованими на чорній лискучій
