Що про нього скажете, Ватсоне? Такі ножі – ваша спеціалізація.
– Це хірургічний інструмент, так званий катарактальний ніж.
– Так я й думав. Найтонше лезо, призначене для найточніших операцій. Чи не дивно, що особа, котра планує захищатися від злодіїв, прихопила його зі собою. Особливо, якщо врахувати, що ніж не складається?
– На кінчик був одягнений шматочок корка, ми його знайшли біля трупа, – пояснив інспектор. – Дружина Стрекера каже, що ніж лежав у них кілька днів на комоді, і, йдучи вночі, Стрекер прихопив його з собою. Зброя не надзвичайна, але, ймовірно, нічого іншого в нього під рукою на той момент не було.
– Цілком можливо. А що це за папери?
– Три оплачених рахунки за сіно. Лист полковника Росса з інструкціями. А це – рахунок на тридцять сім фунтів п’ятнадцять шилінгів від кравчині, мадам Лезер із Бонд-стрит, на ім’я Вільяма Дербішира. Місіс Стрекер каже, що Дербішир – приятель її чоловіка й що час від часу листи для нього приходили на їхню адресу.
– У місіс Дербішир вельми дорогі смаки, – зауважив Голмс, переглядаючи рахунок. – Двадцять дві гінеї за один гарнітур – забагато. Ну що ж, тут начебто все, тепер можна відвідати місце злочину.
Ми вийшли з вітальні, і в цю мить жінка, котра стояла в коридорі, зробила крок уперед і торкнулася рукава інспектора. На її блідому, худому обличчі виднівся відбиток пережитого жаху.
– Знайшли їх? Спіймали? – голос затремтів.
– Поки що ні, місіс Стрекер. Але ось щойно з Лондона приїхав містер Голмс, і ми сподіваємося знайти злочинців з його допомогою.
– Мені здається, ми з вами не так давно зустрічалися, місіс Стрекер. Пригадуєте, в Плімуті, на банкеті? – поцікавився Голмс.
– Ні, сер, ви помилилися.
– Справді? А мені здалося, що це були ви. На вас було сталевого кольору шовкове плаття, оздоблене страусовим пір’ям.
– У мене ніколи не було такої сукні, сер!
– Ага, мабуть, я помилився.
Вибачившись, Голмс подався за інспектором надвір.
Кілька хвилин ходьби стежкою поміж кущів привели нас до видолинку, в якому знайшли труп. Біля його краю ріс кущ дроку, на якому того ранку місіс Стрекер і служниця помітили плащ убитого.
– Вітру в понеділок вночі не було, – промовив Голмс.
– Вітру – ні, зате йшов сильний дощ.
– У такому разі плащ не закинув на кущ вітер, його хтось туди поклав.
– Аякже, він був акуратно складений.
– Знаєте, а це дуже цікаво! На землі багацько слідів. Бачу, в понеділок тут пройшло багато людей.
– Ми ступали тільки на рогожу. Вона лежала ось тут, збоку.
– Чудово.
– У цій сумці черевик, який був тієї ночі на Стрекері, черевик Фіцроя Сімпсона та підкова Срібної зірки.
– Любий мій інспектор, ви перевершили самого себе!
Голмс узяв сумку, спустився в яму й підсунув рогожу ближче до середини. Потім ліг на
