як ходять сновиди, але коли вони спробували змусити її сісти в потяг, жінка прокинулася й вчинила опір. Вони запхали її до вагона, та леді таки примудрилася вибратися назад. Я прийшов їй на допомогу, посадив у кеб – і ось ми тут. Ніколи не забуду обличчя у вікні вагона, що витріщилось на мене, коли я її вів. Якби він міг, то вбив би мене, цей злий жовтолиций диявол.
Ми віднесли дівчину нагору, поклали на диван, і незабаром два горнятка міцної кави прояснили її свідомість, розвіявши дурман. Голмс викликав інспектора Бейнса та пояснив йому ситуацію.
– Що ж, сер, ви даєте мені саме ту інформацію, яка потрібна, – тепло сказав інспектор, потиснувши руку моєму приятелю. – Я із самого початку йшов тим самим слідом.
– Що?! Ви стежили за Гендерсоном?
– Знаєте, містере Голмс, коли ви навприсядки нишпорили в садочку у «Високих склепіннях», на одному з дерев там сидів я. Кумедно було дивитися на вас згори донизу. Тому ми з вами збирали докази наввипередки.
– Навіщо ж тоді ви заарештували мулата?
Бейнс усміхнувся.
– Я був певний, що Гендерсон, як він себе називає, відчуває, що опинився під підозрою, і тому зачаїться й нічого не робитиме, поки йому загрожує небезпека. Я навмисно заарештував іншу людину, щоб він вирішив, що ми дали йому спокій. Я знав, що він тепер захоче звідси втекти й дасть нам шанс дістатися до міс Барнет.
Голмс поклав руку на плече інспектора.
– Ви далеко просунетеся в службі. Бо маєте інтуїцію та природне чуття.
Бейнс аж почервонів від задоволення.
– Весь тиждень на станції чергував наш переодягнений співробітник. Він стежив за мешканцями «Високих склепінь», куди б вони не їздили. Однак він, либонь, розгубився, коли міс Барнет вдалося вирватися. На щастя, її підібрала ваша людина і все скінчилося щасливо. Ми не можемо нікого заарештувати, поки вона не дасть свідчення, тому чим раніше вона це зробить, тим краще.
– Вона поступово очунює, – зауважив Голмс, поглянувши на гувернантку. – Але скажіть мені, Бейнсе, хто ж такий той Гендерсон?
– Гендерсон, – відповів інспектор, – це дон Мурільйо, котрого колись називали Тигром із Сан-Педро.
Тигр із Сан-Педро! Моя пам’ять, як спалах блискавки, миттю висвітлила всю історію життя цієї людини. Він був відомий як найбезсовісніший і найкровожерливіший із усіх, хто будь-коли правив у країні, яка претендує на те, щоб називатися цивілізованою. Дужий, безстрашний і енергійний, він упродовж десяти-дванадцяти років змушував усіх тремтіти перед ним і терпіти його огидні звички. Його ім’я вселяло жах у всій Центральній Америці. Потім все населення країни поголовно повстало проти нього. Але він був не менш хитрий, ніж жорстокий, і за перших ознак грози, що наближалася, перевіз усі свої скарби на корабель, команда якого складалася з відданих йому людей. Коли наступного дня повстанці взяли приступом палац, він виявився порожнім. Диктатор, двоє його дітей, секретар і всі цінності зникли. З того дня він щез невідомо
