очікувати нічого доброго. Воно побігло геть, а я пішла за ним крізь арку і зайшла за ріг будинку. Я так швидко це зробила, що несподівано наскочила на отця Лавіньї та ще одного чоловіка, який стояв поруч. І тільки за хвилину я збагнула, що той інший чоловік саме той, хто намагався зазирнути у вікно, коли ми з місіс Лайднер помітили його.
Я перепросила, а отець Лавіньї всміхнувся і, попрощавшись з іншим чоловіком, пішов зі мною додому.
– Ви знаєте, – почав він, – мені дуже соромно. Я вивчаю східні мови, але ніхто з робітників на розкопках не може мене зрозуміти! Це принизливо, розумієте? Я намагався поспілкуватись арабською мовою з тим чоловіком, який живе тут, у місті, щоб перевірити свій рівень знань, – але мені це не дуже вдалося. Лайднер каже, що моя арабська занадто правильна.
Ось і вся історія. Але у мене просто з голови не йшло, що дивно, чому той чоловік усе-таки тинявся навколо будинку.
Тієї ж ночі у нас трапився переполох.
Мабуть, було близько другої години ночі. У мене сторожкий сон, як і в більшості медсестер, тож коли в мою кімнату відчинилися двері, я прокинулась і негайно сіла в ліжку.
– Сестро, сестро!
Це був голос місіс Лайднер – низький і наполегливий.
Я тернула сірником і запалила свічку.
Жінка, одягнена у довгий синій халат, завмерла біля дверей, наче її паралізувало від жаху.
– У кімнаті поруч із моєю хтось є… Я чула, як там хтось шкребеться по стіні.
Я зіскочила з ліжка і підійшла до неї.
– Усе гаразд, – запевнила її я, – я тут. Не бійтеся, моя люба.
– Покличте Еріка, – прошепотіла вона.
Я кивнула, вибігла назовні й постукала у його двері. За хвилину він був із нами. Місіс Лайднер сиділа на моєму ліжку і хапала ротом повітря.
– Я чула його, – прошепотіла вона, – я чула, як він шкребеться по стіні.
– Хтось є у кімнаті старожитностей? – скрикнув доктор Лайднер.
Він швидко вибіг, і в моїй голові промайнуло, як по-різному реагують ці двоє. Страх місіс Лайднер був цілком особистим, але розум доктора Лайднера змусив його бігти до своїх коштовних скарбів.
– Кімната старожитностей! – ахнула місіс Лайднер. – Звісно ж! Як безглуздо з мого боку!
Вона встала з ліжка, сильніше загорнулася в халат і веліла мені піти з нею.
Ми прибули у кімнату старожитностей і знайшли там доктора Лайднера та отця Лавіньї. Той також прибіг сюди, щоб перевірити, чи все гаразд, коли почув шум, і йому навіть здалося, що у цій кімнаті горіло світло. Він затримався, щоби взути капці й схопити факел, але коли прийшов сюди, тут уже нікого не було. До того ж двері були належним чином зачинені, як і годиться вночі.
І поки він перевіряв, чи нічого не вкрадено, до нього приєднався доктор Лайднер.
Більше нічого дізнатися не вдалося. Зовнішня брама була замкнена. Охоронці присягалися, що ніхто не міг потрапити ззовні, але оскільки вони, ймовірно, міцно спали, це пролунало непереконливо. Жодного сліду зловмисника
