Господи, мамо! Чого ми чекаємо?! Дозволь, я…
Іветта імпульсивно кивнула. Ліда зірвалася, підбігла до дверей братової кімнати. Завмерла. Прислухалася…
– Платоне… – покликала тихо. Обережно стукнула кулачком у двері. – Тохо! Відчини…
У Платоновій кімнаті щось із грюкотом упало на підлогу, і двері відчинилися. Ліда завмерла, зазирнула всередину. Перше, що побачила, – спину білявки, татуйовану драконом на лівому плечі. Білявка відчинила двері і тепер – гола – йшла до ліжка, на якому сидів млявий, спантеличений Платон. Навіть не озирнулася.
Ліда розгубилася. Ліда була впевнена: варто лише відчинити двері, як присоромлена повія похапає свої речі й прожогом вимететься геть. Мабуть, Іветта думала так само, бо коли Ліда обернулася до неї – що робити далі? – то побачила в очах матері повний казан палючого гніву. Кипів-виплескувався, без слів кричав: «Як?! Це гидке створіння не бажає виходити?! Думає, я піду до неї і ввічливо попрошу покинути наш дім?! А чи не забагато честі для найманої ляльки?»
– Мамо… Я сама… Добре?
Ліда стиснула долоні в кулачки, зайшла до братової кімнати. Стала біля одвірка так, щоб Іветта з крісла у вітальні могла бачити і її, і сина, і нахабну голу білявку, що вмостилася на ліжку біля Платона і з іронічною цікавістю роздивлялася Ліду, мовляв, а ти ще хто така?…
– Привіт, Тохо…
Платон зі спокійною увагою глянув на сестру.
– Лідо… А де твій живіт?
Ліда задихнулася гарячим.
– О! Це така історія… Зараз, Тохо. Зараз усе розкажу. Давай спочатку відправимо… ляльку. До Ангеліни. Хай Ангеліна вимиє її як слід. Ми ж завжди так робимо.
Білявка ошелешено вирячила очі, штовхонула Платона в бік.
– Твоя служниця миє твоїх жінок?
Платон знизав плечима, мовляв, а що ж тут такого.
– Як не мити, то кожного разу треба нову, – відповів спокійно. – Старі… рвуться. – Зосереджено подивився на Ліду. – Добре. Помийте. Але потім поверніть мені. У нас справа…
– Яка справа? – якомога привітніше спитала Ліда.
– Женитися будемо, – відповів Платон.
Ліда мало не впала. Обернулася до матері – Іветта не втрималася. Різко підхопилася з крісла, завмерла на мить і повільно, ніби нічого важливішого просто не було, знов опустилася в крісло.
Білявка розреготалася:
– Я сказала: «Красунчику! Хочеш, щоб ми завжди були разом?» Він сказав: «Хочу». «Тоді треба одружитися!» – кажу. Він сказав: «Добре».
– Ти… Іди… Помийся, а ми… – видушила Ліда.
Білявка пір’ячком злетіла з ліжка, обернулася до Платона, наказала:
– Чекай мене тут, красунчику. Я швидко!
– Добре, – спокійно відповів Платон. Потягнувся до тлумачного словника іноземних слів.
Білявка смикнула з ліжка ковдру, загорнулася в неї і врешті переступила поріг вітальні. Ліда нервово глянула на брата: читає. Вискочила з його кімнати. Похапцем зачинила кляті двері
