style="font-size:15px;"> Компор відповів:
– Якщо ви простежите, щоб Тревіз потрапив на борт корабля і якщо корабель прямуватиме на Трентор, то який у нього ще вибір? Ви ж не думаєте, що він збунтується й захопить корабель.
– Ви не розумієте. Вони з Пелоратом подорожуватимуть самі, і Тревіз буде за штурвалом.
– Тобто ви хочете знати, чи полетить він на Трентор добровільно?
– Так, саме це я й хочу знати.
– Пані мер, звідки я можу знати, що він зробить?
– Депутате Компор, ви були близькі до Тревіза. Ви знаєте про його віру в існування Другої Фундації. Він ніколи не говорив вам, де, згідно з його теоріями, вона може існувати, де її можна знайти?
– Ніколи, пані мер.
– Як ви вважаєте, він її знайде?
Компор пирснув зі сміху.
– Я думаю, що Другу Фундацію, хоч яка б вона була і яке б важливе мала значення, було знищено за часів Аркаді Дарелл. Я вірю її історії.
– Справді? У такому разі навіщо ви зрадили свого друга? Якщо він шукає щось, чого не існує, то якої б він наробив шкоди, висуваючи свої дивні теорії?
Компор сказав:
– Зашкодити може не лише правда. Хай це й просто дивні теорії, але вони могли б збентежити народ Термінуса і, посіявши сумніви та страхи щодо ролі Фундації у великій драмі галактичної історії, послабили б її керівництво Федерацією та мрії про Другу Галактичну Імперію. Поза сумнівом, ви й самі про це думали, інакше не схопили б його на засіданні Ради й не змусили б тепер відправитись у вигнання без суду. Чи можу я запитати, навіщо ви це зробили, мере?
– Скажімо так: я достатньо передбачлива й тому цікавлюся, чи є якийсь слабкий шанс, що він може мати рацію і що це висловлення його поглядів може становити пряму загрозу?
Компор нічого не відповів.
Бранно сказала:
– Я згодна з вами, але посадові обов’язки змушують мене розглянути цю ймовірність. Дозвольте мені знову запитати вас, чи маєте ви якусь вказівку на те, де, на його думку, може існувати Друга Фундація і куди він може полетіти?
– Не маю.
– Він ніколи ні на що таке не натякав?
– Ні, звичайно.
– Ніколи? Не відкидайте цієї думки так легковажно. Подумайте! Ніколи?
– Ніколи, – твердо сказав Компор.
– Ніяких натяків? Жартівливих зауважень? Ніяких закарлючок? Ніяких замислених абстракцій у такі моменти, які здаються важливими, коли про них згадуєш?
– Ні. Кажу вам, пані мер, його мрії про Другу Фундацію подібні до найтьмянішого зоряного світла. Ви це розумієте і, тривожачись, лише марнуєте свій час та емоції.
– А може, ви знову змінили сторону й тепер захищаєте друга, якого передали в мої руки?
– Ні, – сказав Компор. – Я передав його вам із причин, що здавалися мені гідними й патріотичними. Я не маю підстав шкодувати про цю дію або ж змінювати свою позицію.
– Отже, ви не можете дати мені жодної підказки
