– сказав Тревіз. – Це було б приємно, але наразі в мене й немає ймовірної кандидатки. Усе одно, думаю, Галактика багатолюдна й щойно я опинюся подалі звідси, робитиму, що забажаю.
– З жінками? Робіть, що хочете.
Вона важко піднялася.
– Я не повезу вас до космопорту, – сказала вона, – але є ті, хто це зробить, і не намагайтеся втнути щось, крім того, що вам кажуть. Переконана, що вони вб’ють вас, якщо ви спробуєте втекти. Той факт, що мене з ними не буде, усуне будь-які зволікання.
Тревіз відповів:
– Я не зроблю нічого без дозволу, пані мер, але хочу сказати одне…
– Так?
Тревіз швидко опанував себе й нарешті вимовив із, як він дуже сподівався, невимушеною усмішкою:
– Може настати час, пані мер, коли ви попросите мене про зусилля. І тоді я вчиню так, як вирішу, але останні два дні я запам’ятаю.
Мер Бранно зітхнула.
– Облиште цю мелодраму. Як час настане, то настане, але зараз я ні про що вас не проситиму.
4. Космос
Корабель справляв ще сильніше враження, ніж очікував Тревіз, – з усіма його спогадами про той час, коли цей новий клас яхт захоплено рекламували.
Вражав не розмір, бо зореліт був доволі малий. Його було призначено для маневреності та швидкості, повністю гравітаційних двигунів і найновіших комп’ютерів. Він не потребував великих габаритів, бо габарити завадили б йому виконати своє призначення.
Це був апарат, яким міг управляти один пілот і який міг вигідно замінити старіші кораблі, що потребували екіпажу з дюжини або й більше людей. Маючи другого чи навіть третього пілота для зміни, один такий корабель міг відбити атаку цілої флотилії набагато більших чужинських кораблів. До того ж він міг обігнати будь-який інший корабель і втекти від нього.
У ньому проглядала якась гладкість – жодної зайвої лінії, жодного непотрібного вигину зовні чи всередині. Кожен кубічний метр на борту було використано по максимуму, щоб створити парадоксальну ауру просторості. Нічого з того, що мер могла б сказати про значення його місії, не вразило б Тревіза більше за корабель, на якому йому доручили її виконати.
Бранно Бронзова, подумав він із прикрістю, втягнула його в небезпечну місію надзвичайної важливості. Можливо, Тревіз і не змирився б з її рішенням, якби мер не облаштувала все в такий спосіб, що він захотів показати їй, на що здатен.
Що ж до Пелората, то науковець був сповнений зачудування.
– Чи можете ви повірити, – сказав він, торкнувшись м’яким пальцем корпусу, перш ніж залізти всередину, – що я ніколи й близько не підходив до зорельота?
– Звичайно ж, вірю, якщо ви так кажете, професоре, але як вам це вдалося?
– Чесно кажучи, мій любий дру… тобто мій любий Тревізе, я й не розумію. Мабуть, я був занадто захоплений своїми дослідженнями. Коли вдома є надзвичайний комп’ютер, здатний з’єднатися з іншими комп’ютерами в будь-якій точці Галактики, то, знаєте, якось і не виникає потреби
