і поїду в неділю швидким (у неділю місце, напевно, дістати легше) об 11-й ранку, а якщо є відповідний потяг пізніше, то і ще пізніше. Щоправда, як ти туди доберешся і поїдеш назад, я не знаю.
Ну, що скажеш? Дивно, що я тепер маю поставити тобі запитання, а розмовляв з тобою цілий день. Адреса Краси – Марієнбад, готель «Штерн».
Однак, судячи з розкладу, справи ще краще, ніж я думав, сподіваюся, розклад правильний, отже, ось що ми маємо.
1-ша можливість, куди гірша:
У суботу, о 4.12 пополудні, я виїжджаю звідси, об 11.10 вечора приїжджаю до Відня, в нашому розпорядженні сім годин, адже їду я в неділю вранці, о 7-й. Правда сім годин за умови, що напередодні вночі (завдання непросте) я трохи посплю, інакше перед тобою буде лише бідолашний хворий звір.
2-га можливість, яка завдяки розкладу просто чудова: О 4.12 я виїжджаю звідси, але вже (уже! уже!) о 7.28 вечора прибуваю в Ґмюнд. Навіть якщо я поїду в неділю ранковим швидким, це буде тільки о 10.46, отже, в нашому розпорядженні виявиться більше п’ятнадцяти годин, з яких кілька можна буде і поспати. Але справа стоїть іще краще. Мені зовсім не обов’язково їхати цим потягом, бо о 4.38 пополудні в Прагу йде пасажирський, на ньому то я і міг би поїхати. Тоді у нас буде двадцять одна година разом, і ми (тільки подумай!), принаймні теоретично, можемо мати у своєму розпорядженні їх щотижня.
Тут є тільки одна зачіпка, хоча, по моєму, не надто серйозна, у всякому разі тобі варто було б довідатися про це. Річ у тому, що ґмюндський вокзал – чеський, а місто – австрійське[98]; невже дурість із паспортами доходить до того, що без паспорта житель Відня не може пройти через чеський вокзал? Але ж тоді і ґмюндці, що їдуть до Відня, теж повинні мати паспорт із чеською візою, ні, я все-таки не можу в це повірити, адже це було б, як на зло, проти нас [слів із 10 написано нечітко]. І без того погано, що мені доведеться дуже довго стирчати в Ґмюнді на митниці, перш ніж я зможу вийти з вокзалу, а це скорочує нашу двадцять одну годину.
Власне кажучи, після цих важливих речей мені додати нічого. Між іншим, велике спасибі, що ти і сьогодні не залишила мене без листа. Але завтра? Телефонувати я не буду: по-перше, дуже багато хвилювань, по-друге, це просто неможливо (я вже дізнавався), а по-третє, ми скоро побачимося. На жаль, у Оттли нині не було часу сходити в поліцейське управління щодо паспорта, завтра. Так, з марками ти чиниш чудово (на жаль, я кудись закинув марки швидкої пошти, так чоловік мало не заплакав, коли я йому про це сказав). Дякуєш ти мені за марки досить легковажно, але я і цьому радий, та так, що, уяви, пришлю тобі ще й легіонерські марки. Розповідати казки мені нині не хочеться. Голова, як вокзал, потяги вирушають, прибувають, митний огляд, старший прикордонний інспектор чекає моєї візи, але цього разу з нею все гаразд, будь ласка, ось вона; «Так, так, усе гаразд, онде вихід з вокзалу». – «Прошу вас, пане старший інспектор, коли Ваша ласка, відчиніть мені двері, сам я ніяк не можу. Може, ослаб через те, що на вулиці чекає Мілена?» – «О, будь ласка, – каже він, –
Згідно з Версальським договором Австрія (Австро-Угорщина) змушена була поступитися частиною теренів новоутвореній Чехословаччині, серед них і містечко Ґмюнд, яке з 1920 року мало назву Ческе Веленіце (České Velenice).
