дякуючи цій особливості міфа виникли такі мовні форми, як заклинання, молитва, клятва, прокляття, тост. Особлива увага, яка надається мовним формам, – не тільки одна з найбільш значимих рис архаїчних культур, але й індикатор актуальності цих форм у сучасній культурі.
Цікавою особливістю міфу є поєднання сну і реалій. Воно витікає з єдності матеріального та ідеального. Сон сприймається як реальність, рівноправна з неспанням. Дія, яка відбувається у сні, адекватна тому, що стається наяву. Сон може грати роль вісника чи віщуна. Тому особливою увагою користуються і пророцтва. Так, саме пророку Горкут Ата – який замикає ланцюжок пророцтв на Мухаммаді, – туркменська ідеологія приписує спадкоємство в правлінні національною державою і розповсюдження ісламу серед туркменів. Для міфологічного часу характерна ізотропність – можливість руху у зворотному напрямі. У міфологічних сюжетах це знаходить своє відображення в описі мандрів у світ мертвих, омолодження та оживлення людей. Самі туркмени стверджують, що їхня цивілізація має 6000-літню історію, оскільки легендарний Огузхан заснував свою державу понад 5000 років тому. Центр цієї міфічної держави знаходився якраз в Туркменістані. Імперія Огуза простягалася від Балха до Волги.
Простір у міфі є циклічним. Особливо чітко це фіксується в мові: варварами називають тих, хто не володіє мовою іншого народу, існує в іншому культурному просторі. Усі міфологічні сюжети зовні діляться на дві групи, які відповідають на питання: «Звідки взялося?» і «Як облаштувалося таким чином?» До першої групи відносять космогонії (походження світу), теогонії (походження богів) і антропогонії (походження людини). Друга група сюжетів, як правило, розповідає про подвиги, які вершать різні герої. Вони убивають чудовиська, мандрують по всьому світові і часто переносять багато страждань. Виконання обрядів і проведення свят якраз і було намаганням людей підтримати існуючий світовий порядок.
Туркменська міфологія є контамінаційним сплавом елементів міфології ісламу, іранської міфології і власне туркменських уявлень; складалася у взаємозв'язках з міфологією сусідніх народів (тюркських, особливо узбеків, таджиків, киргизів; арабських народів, народів Індії, Єгипту). Багато чого в міфології туркменів від іранської міфології.
Початковий етап формування іранської міфології відноситься до епохи індоіранської спільноти (арійці – індоіранці населяли південно-руські степи в II – І половині І тис. до н. е.). В ході багатовікових міграцій давньоіранські племена скотарів і землеробів заселили у І тис. до н. є. Середню Азію (Хорезм, Бактрію, Согд), Іран (Мідію), Афганістан. З осідлістю іранців-кочівників у цих областях розвиток іранської міфології пішов уособленим шляхом. До VII–VI ст. до н. є. сформувалися самостійні її цикли: давньомідійська, давньоперсидська, скіфо-сарматська, согдійська та інші міфології.
Іранська міфологія вплинула на міфологічні уявлення давніх угро-фінів, кельтів, слов'ян, народів Кавказу, Передньої і Центральної Азії. З насадженням серед іранських
