Самостійної Соборної Держави? Гадаю, не помилюся, якщо висловлю припущення – втілювати в життя плани ОУН мали би в першу чергу самі оунівці.
Якщо це так, то спробуймо зрозуміти, скільки їх було або могло бути станом на 1939-й, 1940-й та першу половину 1941 року?
Версії прихильників Бандери
Скажу відразу: самі керівники Організації якщо і цікавилися чисельністю своїх членів та симпатиків, то не надто активно. У спадок нам залишили відомості вельми приблизні. Наприклад, Василь Кук, на той час активний прихильник Бандери, керівник організаційної референтури Революційного проводу ОУН (тобто тієї її служби, яка кадрами займалася безпосередньо), залишив таку інформацію: час після окупації Німеччиною Польщі, «на українських землях, що увійшли до складу Губернаторства, незабаром була створена доволі чисельна ОУН, яка стала базою для діяльності ОУН в Україні».[50]
Тепер подумаймо вголос: створення клітин «бандерівської» ОУН на території окупованої Польщі могло розпочатися найраніше в останні місяці 1939 р. – після завершення бойових дій та її окупації німцями. Про розбудову підпільної партійної мережі на території Польщі, окупованої СРСР, і мови бути не могло. Цей край відразу був «накритий» органами НКВС, там було встановлено жорсткий терористичний режим. Репресіям, катуванням, розстрілам, ув'язненням, депортаціям були піддані всі без винятку прошарки населення, насамперед інтелігенція, священики, працівники правоохоронних органів, фінансисти, адвокати, активісти та симпатики антикомуністичних партій, серед яких першими були також і українські націоналісти.
Більше того, так воно й було насправді.
Розгорнуту відповідь на поставлене запитання дістаємо з документа «Звіт Крайового проводу ОУН до Степана Бандери» (без дати). З нього дізнаємося: всього на «Західних Українських Землях» (за термінологією ОУН) було 200 адміністративних районів, у них членів ОУН – 2000 в Луцькій області, 3000 – у Рівненській, 5000 – у Львівській, 6000 – у Тернопільській, до 1000 – в Станіславській, до 500 – у Чернівецькій, до 1000 – в Дрогобицькій, Львів-місто – до 1200. Отже, маємо в підсумку 20 000 партійців у 3300 станицях ОУН.[51] Автор документа – крайовий провідник ЗУЗ Іван Климів (Леґенда). Підкреслюю: йдеться саме про Західні Українські Землі, територію сучасної Західної України, щільно обсажену НКВС, СД та гестапо, територію, на якій не вщухали масові репресії проти місцевого населення, насамперед проти активістів політичних партій, громадських організацій і т. д.
Версії сучасних дослідників
Цифра в 20 000 оунівців на довгі роки усталилася в науковій та популярній літературі. Наприклад, саме на цю цифру натрапляємо, зокрема, у популярній розповіді Галини Ґордасевич. Без посилання на першоджерело і без тіні сумніву вона стверджувала: «за деякими, даними, чисельність ОУН до початку Другої світової війни… досягала 20 тис. осіб».[52] Авторитетний Іван Патриляк, у свою чергу пише: «на 1 вересня 1940 р. крайовій екзекутиві у Львові підпорядковувалося 5500 бойовиків, які готувалися до повстання».[53]
Версії
Відповідь на запитання знаходимо: Акт 30 червня 1941 р. як символ українського самостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 р. Нові документи і матеріали. – Київ, 2001. – С. 182.
Проголошення Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. Збірник матеріалів і документів. 65-та річниця. 1941–2006. – Київ, 2006. – С. 35.
