настільки, аби «розпускати» цілу організацію в ключовому для ОУН терені!
Версії прихильників Бендери (продовження)
Щось подібне переживали і бандерівці. Правда, півтора роками раніше. Микола Климишин, який щойно звільнився з польської в'язниці (в грудні 1941 р. став членом РП ОУН), стан львівської організації наприкінці 1939 р. оцінив у таких словах: «Але в Організації панувала в той час незвичайна безплановість і дезорієнтація, бо ніхто не міг знайти напрямної, що і як починати. Єдиним порятунком було те, до чого Організація привикла за весь час свого існування».[56] До чого вона «привикла» – не пояснив.
Не пояснив Микола Климишин й іншого. А саме: звідки він запозичив інформацію, яку цитує Т. Гривул? Адже до вересня 1939 p. сам Климишин відбував довічне ув'язнення, а у вересні 1941 р. був заарештований німцями і перебував у невільному стані до кінця 1944 р. Отож, у кого Климишин запозичив ті відомості, я особисто здогадатися не можу, а прямих посилань він, наскільки це відомо, не залишив.
Цитую далі. Т. Гривул вказує: «точних даних про кількість членів ОУН, які визнавали провідником А. Мельника, немає, відомо, що їх на території Німеччини перебувало близько 500». «Наявні дані (які? хто їх наводить? на що при цьому посилається? – Д. Я.), – продовжує він захоплюючу розповідь, – свідчать про те, що ОУН А. Мельника у чисельності програвала РП ОУН та відчувала гостру нестачу кадрів». Далі, з посиланням на того таки І. Климова, дослідник наводить дані про «щонайменше 20 000 підпорядкованих членів ОУН» плюс про 7000 націоналістів, які перебували на окупованій Німеччиною частині Польщі.[57]
Версії сучасних дослідників (продовження)
Лише вісім років тому канонічну цифру «20 000», нарешті, відкинув І. Патриляк. Він висловив «переконання», що станом на кінець 1939 р. чисельність ОУН «не перевищувала 8 – 9 тис. осіб. Разом з найбільш активними симпатиками Організації їх могло бути близько 12 тис. і навряд чи більше».[58]
Наскільки я зрозумів, тут йдеться про чисельність ВСІЄЇ, ще не розділеної ОУН – включно з тими її діячами, які сиділи по польських тюрмах та концтаборах, мешкали на території Німеччини (з інкорпорованою до її складу Австрією), Італії, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії тощо.
Для порівняння подам чисельність принципово ворожого українським націоналістам українського комуністичного загону: станом на 1 січня 1924 р. КП(б)У нараховувало близько 57,4 тис. членів і кандидатів, на початок 1928 р. – 196,7 тис, на початок 1933 р. – уже 550 тис.[59]
Скільки ж націоналістів жило і функціонувало на території Галичини?
Версія автора
Цього ми не дізнаємося, мабуть, уже ніколи. Але, у будь-якому разі, це – максимум декілька десятків осіб. Можливо, але дуже маловирогідно, сотня-дві.
Аргумент на користь останньої цифри, взятої мною з голови, простий: підпільна організація, проти якої системно працюють
