плював на всілякі заборони. Напевне, тому за цю безкомпромісність, за нахабство його і цінував Митрофан.
Дві її доньки несподівано зникли з поля існування, що, звісно, було неприпустимою помилкою Анастасії. Нора цинічно сказала з шиплячим присвистом, що затягне цього білокурого лоха в ліжко, – і таки добилася свого, посадивши власну матір на валеріану, скинувши в чорну річку депресії, але помста вийшла спонтанною, бо дівка таки влипла, попала під магнетичний вплив, що випромінювало вічно щасливе єство Бориса. Ілона останньою дізналася про цей вислід подій, бо як вона не змагалася з пристрастю, але вдіяти теж нічого не могла. Вона нипала містом, мастурбувала до отупіння, пропускала уроки, випивала дешевенького портвейну, травлячись у запітнілих забігайлівках, а мати вигадувала довгі романтичні листи, які нікому і ніколи не відправляла, поливаючи їх щедро слізьми. Все, звісно, перед дзеркалом. Про Норину пристрасть дізнався батько, але промовчав, щось мугикнувши під носа, а потім прямо запитав у Бориса: чи той одружиться з його донькою. Борис ствердно кивнув головою, і вони знову поринули у справи, наче нічого не трапилося. Нора мала всі дані гарної нареченої: закінчена театралка, вона і в житті намагалася дотримуватися подібних схем. Вона мала вишукану зовнішність, елегантність, але іноді у її бездумних фіолетових, майже неправдоподібних, як квіти, очах пролітала іскорка глупоти, що і робило Нору чарівною улюбленицею чоловіків. Вона була протилежністю холодній і прагматичній Ілоні, і хоча вона не менше тринькала грошей, але робила це з грацією дитини, що плескає у долоні, коли бачить роззяву-пішохода з розваленим черепом. Вона у свої двадцять з лишнім поводилась, як велика дитина, чого не скажеш про Ілону Хоча це упереджена думка. Стосунки між сестрами доростали часом до немислимої напруги: вони уперто конкурували між собою. Ілона ненавиділа сестру холодною ненавистю. До цього ж ще додалася рано розквітла пристрасть. Ця ж пристрасть підстьобувала солодку Нору, а ще більше – нелюбов до матері, хоча останнє вона аж ніяк не усвідомлювала через недалекість свого розуму. Якраз на цей складний період припала опала Митрофана. І скоро він вже заправляв на кістковому заводі у приміській зоні. Про що пізніше не пошкодував, – за ним, як вірний пес, подався Борис. Там, серед затхлих озер, і почалося її, Ілони, дорослішання, якщо це можна назвати таким словом, бо вона від народження була розумною дівчинкою, а тому світ проходив крізь її бачення, як крізь решето психоаналітика. Чоловічий розум, – так вона сама про себе згодом вирішить. Вона таки спокусить Бориса – п'яного і благодушного, розпростертого у гамаці під нічним червневим небом, з білим полотнищем Чумацького Шляху над горбом зеленого парку, де болотяний дух вічно сусідить, змішується із запахами матіоли. Вона прийде в одному зеленому светрі, скине його через голову, рвучко теліпнувши красивими грудьми, і ляже до нього у гамак, а той не довго задумуватиметься, бридячись отієї відвертості, візьме
