не мала наміру, якщо Данило вибере молодшу, тому боролася за щастя своїм способом. Вибрала зі свого гардеробу кілька суконь, у які сама вже не влазила, пояснила на пальцях, чим може закінчитися злягання няньки з Данилом Кириловичем, і попросила виїхати з міста. На дорогу не забула грошей вділити. Наймичка виявилася мудрою…
Данило посміявся з дружини, але й «віддячив» обіцянкою, що до кінця життя жодної помічниці в їхньому домі не буде. Якийсь час, щоб змусити і Анфісу ревнувати, затримувався на роботі, аби вона думала, що він зустрічається з колишньою наймичкою на стороні. Та це йому скоро набридло.
Анфіса хоч і «деревенская» баба, але добре знала, що, згідно з неписаним партійним статутом, комуніст не має права вступати в інтимний зв’язок з іншою жінкою, як би йому не свербіло. Страх втратити партійний квиток і дістати клеймо аморального чоловіка не дозволили йому виходити за межі норм моралі, які тоді гостро засуджували не стільки в суспільстві, як самі ж комуністи. Боязнь втратити хлібну посаду й владу над багатьма людьми змусила Данила змиритися. Йому подобалося бути на вістрі всіх подій у місті. Великих економічних злочинів за його керування відділом не розкрили, бо їх, може, і не було. Люди ще добре пам’ятали репресивні дії влади перед війною і не наважувалися порушувати закони.
Роки стрімко минали. Життя в країні поступово налагоджувалось, і люди почали втрачати страх перед каральними органами. Розпочався розквіт стосунків «ти – мені, а я – тобі», тобто бартер товарів на побутовому рівні. Щоб винести куплений у доступному місці товар і обміняти його на потрібний в іншому місці, треба було подолати не одну перепону.
Це створювало велике поле діяльності для людей, якими керував Данило Кирилович. До його кабінету стояла черга ходаків, котрі намагалися порятувати когось із затриманих його працівниками порушників закону. Мати в «друзях» людину із цієї установи стало за честь. Щоб залагодити справу на десять карбованців, треба було викласти не менше сотні, але воно того вартувало. Усе залежало від того, чи пішли документи про затримання крадія в хід. Усіх порушників переловити не можна, але покращити свій матеріальний добробут мав змогу кожен працівник цього відомства. Така благодать тривала доти, доки доживав віку старий п’ятикратний володар Золотої Зірки. Напевне, із цієї причини й добу його правління назвали «золотою». З його відходом і добробут людей почав різко падати. Страх з’явився і в Данила Кириловича, бо зі зміною вищого керівництва заворушилися молоді «реформатори» і в його установі.
Анфіса, купаючись у добрі, лише від сусідок чула про черги в магазинах. Ходила з високо піднятою головою і при новому знайомстві з кимось поспішала похвалитися, ким працює її чоловік. При розмовах її остерігались і не напрошувалися в друзі. Жінка дивувалася, чому за стільки років у неї нема подруги й ніхто не запрошує їх у гості.
Час невпинно минав, відраховуючи рік за роком.
