далеко від місцини, де залишилася родина, вона спробувала знайти щастя в Чернігові, поїхати куди порадила мати. Казала, що там живе багато росіян і їй не доведеться розмовляти українською. Виявилося, що від безробіття люди страждають не через мову й прихильність до якоїсь партії. Не маючи якоїсь кваліфікації, була змушена змінити місце роботи не в одному барі. Спочатку посудомийкою, потім офіціанткою. Більшість власників цих установ – чоловіки середнього віку – наймали гарненьких дівчат, які погоджувалися на будь-яку платню. Після кількох тижнів роботи обіцяли підвищити її, якщо вона буде «чемною». Діана швидко зрозуміла, що натяки на «чемність» штовхали дівчат заради незначної грошової надбавки на згоду вступати з власником в інтимні стосунки, коли йому заманеться. Натішившись молодим тілом, він невдовзі знаходив причину й звільняв їх з роботи. Діані через відмову доводилося частіше за інших змінювати заклади. Дівчина боялася переступити межу, за якою зростає лише неповага до себе. Як і кожна жінка, вона мріяла мати сім’ю і дітей.
Якось, ідучи містом, побачила на дверях колишнього Будинку побуту оголошення, що потрібен працівник, який уміє ввічливо поводитися з клієнтами. Зайшла лише поцікавитись і зустрілася з молодим миловидним чоловіком, який виявився підприємцем невеликої майстерні ремонту побутових приладів. Валерій Рогожин показав невеличку кабінку, відгороджену від майстерні, де вона прийматиме від клієнтів різні зіпсовані електротовари для ремонту. Діана подумала, що тут їй спокійніше працюватиметься, і прийняла пропозицію підприємця.
Висока струнка дівчина з копицею пишного каштанового волосся притягувала погляди багатьох чоловіків. Не встояв перед дівочою вродою і Валерій. Йому подобався її приємний, спокійний голос і аромат легких парфумів. Щоб заробити на проживання, він постійно ремонтував електроприлади, на приватне життя не вистачало часу. Майже всі друзі вже одружилися, а він виправдовувався тим, що ще не на часі. З появою Діани час ніби зупинився, і навіть робота, без якої не мислив і дня, відійшла на другий план. Залицявся по-дитячому, і дівчині сподобалося, що не нав’язувався і не пробував відразу затягнути в ліжко. Їй також набридло відбиватися від залицяльників і бігати з місця на місце в пошуках роботи. Закохавши в себе Валерія, дочекалася, коли він урочисто запропонував їй одружитися. Чи йшла за покликом серця? Відповісти навіть собі не могла…
Із цією радісною новиною молодята поїхали до бабусі. Самотня Анфіса після важкого переїзду, коли довелося позбутися більшості дорогих її серцю речей, занедужала. Бідкалася, що на старість нема кому за неї потурбуватися. Фрося, відділившись, одразу ж прийняла якогось розведеного чоловіка й живе з ним на віру. Усі ці новини вона дізнавалася через чужих людей, бо після розміну квартири колишні невістка зі свекрухою ще не бачилися.
– Дуже рада за тебе, Діанко, – обняла її бабуся. – З виду гарний хлопець, але з краси води не пити… Дай боже, щоб він виявився ще й добрим та турботливим. А де ви будете жити?
– У нас із мамою двокімнатна квартира, то в ній
