радіолокаційне зондування показало, що під тими хмарами супутник з усіх боків практично гладенький, наче більярдна куля: з теплого боку містився доволі величенький і майже рівний за висотою континент, оточений невеликим і спокійним океаном із приземистими острівцями де-не-де, а з холодного – майже так само рівний крижаний панцир. Європа й далі продовжувала утримувати за собою славу небесного тіла з найпласкішою поверхнею в усій Сонячній системі. Але за десять років це вже не відповідало дійсності: з Європою сталися кардинальні зміни. Тепер на ній височіла самотня гора – заввишки майже з Еверест, – яка на самісінькому краю «світлого боку» супутника, у сутінковій зоні, ніби проросла крізь лід. Імовірно, то якась вулканічна активність, подібна до тієї, що постійно відбувається на сусідній Іо, виштовхнула цю масу твердої речовини назустріч небу. А до цього міг привести потужний потік тепла, який ішов тепер від Люцифера.
Однак з таким нібито цілком очевидним поясненням виникли деякі проблеми. Гора Зевс (як її назвали) була не звичним у таких випадках вулканічним конусом, а неправильною пірамідою, і радіолокаційне сканування не показало жодного характерного для вулкана потоку лави. Деякі не дуже високої якості світлини, зроблені крізь короткочасні розриви у хмарах за допомогою телескопів, розташованих на Ганімеді, дали можливість припустити, що та гора, як і весь крижаний ландшафт навколо неї, складається з льоду. Та хоч би яким було пояснення, а виникнення гори Зевс стало справжнім потрясінням для світу, над яким вона тепер височіла, бо весь той божевільний візерунок, що на «темному боці» супутника утворювала собою хаотично потріскана крига, нині змінився повністю.
І тоді один ексцентричний науковець висунув теорію, що гора Зевс – це «космічний айсберг», фрагмент комети, який упав на Європу з космосу. Для прикладу він наводив побиту метеоритами Каллісто, що мало слугувати достатнім доказом того, що подібні метеоритні обстріли вже не раз траплялись і в далекому минулому. Серед потенційних колоністів Ганімеда, що й так уже мали задосить інших проблем, ця теорія, звісно, симпатії не викликала.
Тож їх вельми заспокоїло, коли ван дер Берґ переконливо спростував цю теорію, заявивши, що будь-яка брила льоду такого розміру під час зіткнення просто розбилася б – а, навіть якби цього й не сталося, сила тяжіння Європи, хоч і незначна, швидко ту брилу зруйнувала б. На додачу радіолокаційні виміри показали, що хоча насправді гора Зевс поступово тоне, однак її загальні обриси залишаються цілковито незмінними. Отже, з усього виходило, що гора не льодова.
Проблему, звісно ж, можна було б легко розв’язати, відправивши крізь хмари на поверхню Європи лиш один-однісінький дослідний зонд. Та, на жаль, хоч би що там містилося під тим майже непроникним хмарним покривом, воно не викликало бажання проявляти цікавість.
УСІ ЦІ СВІТИ ВАШІ, ОКРІМ ЄВРОПИ.
НЕ НАМАГАЙТЕСЯ ВИСАДИТИСЯ ТАМ.
Це
