того, щоб водити на побачення мою доньку. Ти ж не в парку з нею гулятимеш цілими днями. Зима вже скоро, як-не-як…
«Та й “Пампушки і ватрушки”, певно, не її рівень», – промайнуло в голові Сергія.
– Машини в тебе своєї немає, я правильно розумію?
– Правильно, – погодився хлопець.
– Скоро буде – ти чув розмову. Це, звісно, тимчасово – поки діє наша угода. Так, і ще одне: треба одягнутися якось… трохи краще… І «легенду» скласти. Давай-но, пообідаєш із нами, поки твоє авто доправлять. Влаштуємо мозковий штурм – Аня скоро буде вдома. Треба бути готовим.
Ліка вже чекала їх у їдальні, попиваючи вино. Вона з цікавістю глянула на Сергія: хлопець справив на неї враження.
– Ліка, – промуркотіла Анина мати й кокетливо простягнула руку для поцілунку. Сергій зам’явся, не знаючи, що робити: він ніколи не цілував дамам руки. Тож просто знічено стиснув тоненькі пальці, унизані каблучками. Ліка ображено дзеленькнула золотими браслетами й відпила вина.
– Сергій, – просто назвався він. І не став додавати, що йому «дуже приємно познайомитися»: ця жінка йому зовсім не сподобалася. Шкода, якщо донька виявиться такою самою. Хоча ні, не шкода: може, буде не надто прикро, що дівчина важко хворіє.
Ліка показала йому на стілець біля себе. Він слухняно сів.
– Анжеліко, де Віра Миколаївна? – запитав Олександр Петрович.
– Зараз підійде, – неуважно промовила його дружина і спробувала завести світську бесіду. – Отже, Сергію, чим же вас приваблює ваша професія?
– Вам справді цікаво про це почути? – Сергій відповів їй трохи роздратовано, хоча, напевно, грубити було не варто: все-таки дружина роботодавця. Але він не любив таких ось дамочок, які ще двадцять років тому були звичайнісінькими дівчатами з типової багатоповерхівки, а коли їхні чоловіки досягли успіхів у бізнесі, починають корчити із себе родовитих принцес.
Олександр Петрович пильно стежив за реакцією дружини. Вона зніяковіла лише на мить, та одразу ж опанувала себе:
– Чом би й ні? Ви такий привабливий юнак, а мама розповідала, що й розумний – отже, знайшли щось у своїй роботі незвичайне. Мене цікавить, що саме?
«А мене цікавить, коли ви замовкнете», – подумки огризнувся Сергій. Ситуацію врятувала Віра Миколаївна, увійшовши швидким кроком до їдальні:
– Чудово, що всі вже зібралися. Я дещо придумала.
Сергій зрадів, побачивши її.
– Тартар із лосося зі спаржею, дуже смачно. Сергію, скуштуйте! – Ліка продовжувала грати роль гостинної господині, хоча це було вже надто нав’язливо і хвастовито. І Сергій збагнув: за дріб’язковими, але такими звичними умовностями й порожніми словами ця жінка ховалася, як за щитом, від свого горя.
Їсти йому зовсім не хотілося. Було ніяково і взагалі не зрозуміло як ці люди взагалі не втратили апетиту.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен
