Люди як люди. Оксана Бойко

Побачити себе в собі, а ще в багатьох інших – справа непроста, але вкрай необхідна. Тому, хто тривалий час шукає жар-птицю в казкових заобрійних країнах, врешті-решт з божою поміччю вдається переконатися, що мостить вона гніздо не у віртуальному просторі, а на живому крислатому дереві батьківської садиби. Авторка вміло вхоплює і відтворює невловимі нюанси людської душі на зрізі розпачу й духовного і душевного осяяння. Проза Оксани Бойко – природна, ненадривна, неегоїстична, неістерична у висповідуванні не лише власних візій та почивань, але й у стосунку до довколишнього світу, до людей.