Бо вранці я бачив біля під’їзду запряжену карету його преосвященства. Коли я спитав, куди він збирається, то мені відповіли: до Сен-Жермена.
– Ми спізнилися, – сказав де Тревіль. – Сьогодні ввечері, панове, я побачу короля. Стосовно ж вас, то вам я не раджу потрапляти йому на очі.
Порада була дуже розумна, а головне, її давала людина, яка так добре знала короля. Тож наші молоді люди й не намагалися заперечувати. Пан де Тревіль запропонував їм іти по домівках і чекати від нього подальших розпоряджень.
Повернувшись до себе, де Тревіль подумав, що слід випередити кардинала і першим подати офіційну скаргу. Він послав слугу до пана де Ля Тремуля з листом, у якому просив його випровадити зі свого будинку гвардійця пана кардинала і винести догану своїм людям за те, що вони мали зухвалість напасти на мушкетерів. Але пан де Ля Тремуль, уже попереджений своїм конюшим, родичем якого, як нам відомо, був Бернажу, відповів, що ні панові де Тревілю, ні його мушкетерам не личить скаржитися, а зовсім навпаки, скаржитися має він, бо це мушкетери напали на його слуг і мали намір підпалити його будинок. Суперечка між цими двома вельможами могла затягтися надовго, і кожен з них, зрозуміло, наполягав би на своїй правоті. Тому де Тревіль знайшов єдино правильний у цій ситуації вихід: він вирішив особисто поїхати до пана де Ля Тремуля, що й зробив не гаючись. Увійшовши до його будинку, капітан мушкетерів звелів повідомити про себе.
Двоє знатних вельмож чемно розкланялися. Хоч вони й не були добрими приятелями, але це, втім, не заважало їм поважати одне одного. Обидва вони були людьми чесними і шляхетними. Де Ля Тремуль, як протестант, рідко бував при дворі і тому не належав до жодної партії, а його стосунки з людьми були позбавлені будь-яких упереджень. Проте цього разу де Тревіля прийняли хоча й увічливо, але холодніше, ніж звичайно.
– Добродію, – сказав капітан мушкетерів, – ми обидва маємо підстави скаржитися королю, і я прийшов до вас, щоб разом з’ясувати всі обставини цієї справи.
– Охоче, – відповів де Ля Тремуль, – але попереджаю вас, я добре поінформований і знаю, що в усьому винні ваші мушкетери.
– Добродію, ви людина надто розважлива і справедлива, щоб не пристати на пропозицію, з якою я прибув до вас.
– Прошу, добродію, я слухаю вас.
– Як себе почуває пан Бернажу, родич вашого конюшого?
– На жаль, добродію, дуже кепсько. Крім рани, завданої в передпліччя, яка не становить загрози його життю, він дістав і другий удар, – шпага пройшла через легеню, і, за словами лікаря, нічого хорошого сподіватися не доводиться.
– Поранений при тямі?
– Так.
– Він може говорити?
– Заледве, але говорить.
– Я пропоную, добродію, піти до нього й ім’ям Бога, перед яким він, можливо, невдовзі стане, заклинати його сказати правду. Нехай він стане суддею у своїй справі, і я повірю всьому, що він скаже.
Пан де
