працівники та спортсмени – це шкарпетони. Шкарпані – це шкарпетки жіночого роду. А різний кумедний шкарпетковий дріб’язок з дитячими малюнками – це шкарпуки. Включно з найменшою нацюпунькою – зеленою шкарпеткою для немовляти.
І усі вони зараз оточили Синього-з-Діркою шкарпетона і приготувалися слухати. Лише Панчішка залишилася у шухляді.
– До нас усі ставляться зневажливо! – почав Синій, ворухнувши великою діркою. – А хіба ми винні, що пари не маємо? Хіба кожен з нас від того удвічі гірший? Ні! Ми потрапляємо до людей лише на мить, щоб вони переконалися у нашій – з їхньої точки зору – неповноцінності і відкинули нас убік, як непотріб.
Шкарпетки схвально загули. Синій говорив те, що вони думали.
– …Нас погрожують викинути на смітник! – далі вів шкарпетон. – Лякають тим смердючим смітником! Хоча ми ще сповнені сил, планів та надій! Нам не місце на смітнику!
– Не місце!!! – підхопили шкарпетки.
– Ми на смітник не хочемо!
– Не хочемо!!!
– А чого ми хочемо? – не вгамовувся Синій. – Чого ми хочемо, друзі?
– Жити цікаво!
– Бути потрібними!
– Знайти свою пару!
– Пробитися до людей! – вигукнув Спортсмен, він мав мрію пробитися до людей зі своїм м’ячем.
– Вирости великою! – пискнула зелена шкарпеточка для немовляти Мацюпунька.
– То що нам залишається робити? – вже спокійніше запитав Синій.
– Що? – дружньо озвалися усі.
– Об’єднатися! – була відповідь. – Об’єднатися – і захищати кожного, хто цього потребуватиме. Хто потрапить у халепу. Кому погрожуватимуть. Хто зневіриться. І шукати, шукати, шукати усім разом те, що ми втратили, тих, кого ми загубили. Я правильно кажу?
– Правильно! – підтримали шкарпетки.
Білий Спортсмен почухав м’яч на своєму боці.
– Кожна команда, кожне товариство, спільнота чи об’єднання зазвичай мають якусь назву, – зауважив він. – І нам себе варто назвати. Скажімо, «Динамо»… Або «Металург»… Або ж «Карпати».
– Ми матимемо свою назву, таку, якої ще ніхто не мав, – озвався на цю пропозицію Синій і замислився. – Ліга непарних шкарпеток! Ось як я пропоную назвати нашу спільноту.
– Ліга непарних шкарпеток! – схвально загули шкарпетки. – Ліга непарних шкарпеток!
Тоді і Вовняна Шкарпа подала голос. Вона вже було задрімала, але, почувши назву, прокашлялась і сказала:
– І нехай лише спробують нас роз’єднати!..
На хвилі піднесення вирішили не відкладати добрі справи у довгу шухляду – і негайно рушили обстежувати територію. Шукати втрачені шкарпетки.
Може, вони десь лежать і чекають, поки їх знайдуть?
– Гайда за тими високими подушками подивимось! – запропонував шкарпук з ведмедиками.
