роль мені тут теж відведена, і невідомо, що справді веде мене шляхами цього неймовірного кохання – чи то журналістський пошук, чи то приватний інтерес, чи то щось більше, чого я не знаю. Але є щось у всьому цьому таке, що насправді страшить мене всередині і навіть, сказати б, трохи жахає.
Мені знову почали снитися дивні сни. Часто снився повний місяць, ніч і яскраве зоряне небо. Якесь село, цілковита тиша, знову сад, лише десь завив вовк і залаяли у селі на його виття пси.
Але я вже чекаю вовка, який з'являється до мене із дзеркала, яке теж виникає раптом. Бо спочатку отой темний запущений густий сад, я стою біля ялини, потім з'являється дзеркало-тарілка, а потім з нього виходить вовк.
Я вже не боюсь його, ми з ним ніби приятелі, сказати б, спільники у наших справах із дзеркалом.
Я ще не знаю, що і чому, але я знову вдивляюсь у вовчі очі, знову почуваю себе трохи вовком, провалюючись в його зіниці, і коли отямлююсь, він стоїть біля мене, і я впевнено простягаю руку і глажу його по голові, і мені надзвичайно приємно, і легко, і тут я прокидаюсь.
Відчуття тривоги вже немає, є лиш жаль за приємною останньою хвилиною. Мені вже хочеться знову заснути і знати, що буде далі.
Я мав ще інший сон кілька разів і прокидався, бо мені здавалося, що я йду понічним селом серед зоряного темно-синього неба просто повного місяця і серед цієї тиші раптом чую вовче виття, яке мене зовсім не жахає, я прислухаюсь до нього і вчуваю в ньому не загрозу, а якесь жалібне скигління, ніби це виття побитого пса, або загубленого в лісі дитинчати чи щеняка, чи… Я вже знаю, що це мій вовк, але не можу його знайти.
А в міжчасі я почав займатися дивною історією найхимернішого, яке тільки можна собі уявити, кохання, яку вирішив дослідити сам і потім написати щось поважне, проникнувши у психологію обох коханців.
Я щодня лазив по інтернетівських сайтах, шукаючи різні психологічні роздуми щодо тематики, в яку випадково заліз.
Коментарі до тих різних американських історій були часто схожі на мої. Одні кричали, що така жінка – хижак, і її треба на електричний стілець.
А інші (це все на інтернетівських чатах) вигукували – от би мені таку вчительку в такому віці! Який би я був щасливий! Адже всі папани тільки й дрочать у тринадцять-чотирнадцять, і чекають такої нагоди, мріють про таке! Або – за що її садити – в тринадцять років – один дорослий і в нього все о'кей, а другий – дитина і йому треба ще чекати і чекати. Все залежить від людини. Цей хотів, зміг, значить раніше був дорослий…
Пацана не може баба зґвалтувати – він цього хотів і мав від цього крутий кайф, а тих бідних баб садять судді – або педерасти, або цілковиті імпотенти. Бо їм доля свого часу нічого не дала!
Ну, Америка, Америка! То їх справи! А що ж тут у нас в Луцьку! Яка, в сраці, Америка, коли ми її в телевізорі і то не дуже бачимо.
А тут наша вчителька вагітна від пацана…
Щось тут не так просто з ним. Хоч і циган, але не індієць, він не Ганді і їй не
