фінанси. В мене було 50 доларів на всю дорогу. Дивно, я недавно поставив майже свіжий, а він так підмолодив. Треба було починати тратити гроші. Я зайшов на заправку і вибрав найдешевше китайське гіменце з назвою «Золотий Кінь». Прикрутивши «Коня» на місце під капотом і віддавши 30 доларів, я спробував завести машину й відразу зрозумів, що тридцятку я викинув на вітер. Наша совдеповська батарея була здатна крутити Запорізьку греблю, але причина була не в ній. «Стартер!» – пробило мені в голові. Ясно, що продавець і чути не хотів, щоби віддати йому «Золотого Коня» назад. Я змирився і поліз під машину відкручувати стартер. Алкаші вели дискусію далі:
– Я мувілем[4] же то нє аккумулятор, курва.
– Я теж мувілем, же нє, курва.
– Ну то цо ти мі, курва?
– А цо я, курва?
Я крутив гайки і через півгодини виліз з-під машини, тримаючи в руках хворий орган. Малесенька кругленька шайбочка тріснула на бендексі – не буду пояснювати, що то за фіґня. І він перекособочувався і не крутився. Бляха-муха. Через таку дрібничку наша подорож була під загрозою провалу. Я з руками в солідолі аж по плечі забіг у чистий, як аптека, магазин, де Бард з виглядом філософа гортав «Тилько Рок».
– Віталя, я знаю причину! – крикнув я піднесено. – Треба знайти таку фіґняшку, але де ми її знайдемо в неділю ввечері?
Продавець стояв в ідеально чистому комбінезоні, покрутив носом у мій бік і запропонував:
– Може, пан сє умиє?
Ми виїхали зі змішаними почуттями. З одного боку, я знав причину, а з другого боку, що мені це давало, що я її знав? До Вроцлава ми зупинялися разів двадцять біля приватних автомагазинів, і нам відповідали те саме, що нині – закрито. Швидкість нашого руху була настільки помірна, що, проїжджаючи по польських селах, я встигав роздивитися меблі по хатах, упізнати в лице всіх мешканців, які жили в них, познайомитися з генеалогічним деревом польських сімей, дякуючи фотографіям, які висіли на стінах осель. Всю дорогу по Польщі нам кричали вслід:
– «Варшава», «Варшава», – недалекі поляки не знали, що їх машина «Варшава» була нагло здерта з нашої «Побєди» так само, як і мінікупер, порш і ще багато славних прикладів високоякісного автомобілебудування. Я завернув на паркінг приватного готелю на автоматі, не узгоджуючи це рішення з Бардом. В рецепції сказали, що номер на двох коштує 25 уїв, рівно стільки в нас було на двох. Сили полишали наші тіла, і ми вирішили залізти в душ і напитися, а завтра буде завтра.
Як завжди після фляшки на брата – зранку встати не належить до найлегших завдань. У мене голова набрала квадратних форм і ніяк не хотіла повернутися у свій первинний стан. Бард заснув в окулярах і, знявши їх зараз, був схожий на хворого гайморитом, який припалив собі ніс компресом з хрону. Ми зійшли вниз і просто змели з лиця землі більшу частину шведського стола в ресторанчику. Піднялися наверх, склали сумки і здивовано помітили, що були тут всього ніч, а номер виглядав, як після двадцятиособової оргії. Зійшли вниз і загребли в сумки
Казав.
