Моя антологія світового сонета. Віктор Гриценко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко страница

Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко

Скачать книгу

рнас…

Гійом КОЛЬТЕСОНЕТ

      В кайдани закувавши два катрени,

      я взяв дві рими для восьми рядків.

      А з них середні крайніми обплів -

      злились в одно васали й сюзерени.

      А два терцети – як заключні сцени,

      для римування стало більше слів.

      Любов я славлю чи таврую гнів,

      та числа й лад – постійні шлейфи-трени.

      Як хтось відкине для строфи закон,

      його безглуздою назвавши грою,

      не ввійде він до вінчаної касти.

      А той, хто прагне слави, мов корон,

      красу здобуде, вкриту мішурою,

      в симетрії карбуючи контрасти.

Август Вільгельм ШЛЕГЕЛЬ

      ІТАЛІЯ

      Гвідо КАВАЛЬКАНТІ

* * *

      Кокеток звабливі позори,

      умілих вершників блискучий стрій,

      човни на хвилях в далі голубій,

      розмови про любов, пташині хори,

      в ранковій тиші непорушні гори,

      в ніч місячну раптовий сніговій,

      рубіни на обручці золотій,

      дзюрчання ручаю, лугів узори -

      це тільки плями у густім тумані,

      якщо мені всміхнеться люба пані,

      краса якої вища похвали.

      Коли надворі раптом вечір смеркне,

      то перед Небом все земне померкне,

      якщо ви теж закохані були…

* * *

      Незримий був, володарко моя,

      отой, хто серце стис мені рукою.

      Що буде біль помічений тобою,

      від страху онімів на хвильку я.

      Кохання бог мав руки ратая:

      сирійським лучником,що прагне бою,

      безмовно він стояв переді мною -

      лиш чувся свист стріли чи нагая.

      Свою мольбу ти стримала вустами,

      та я в ту мить навік позбувся тями -

      тікав від тебе, наче гнався біс!…

      І от я в колі тих, що мають долю

      щодня вмирати від страшного болю

      й життя топити у потоці сліз.

      ДАНТЕ АЛІГІЄРІ

* * *

      Прийдіть послухати мої зітхання,

      сердешні люди – душі благородні,

      хоч Богу ті зітхання неугодні,

      бо не настала мить моя остання.

      Бо, зневажаючи моє бажання,

      сухі у мене очі від сьогодні.

      Колись гарячі руки – вже холодні,

      хоч болем в серці жевріє кохання.

      Почуєте, як зве моя зажура,

      ту, котру вбила не стріла Амура,

      та котру жде достойне потойбіччя.

      Побачите мого життя згасання,

      бо я в полон віддався без вагання

      душі, яка лишила Беатріче…

* * *

      Подумав я, втомившись від скорботи,

      чи винен був, що ми такі хмурні,

      чи й справді горимо щодня в огні,

      мов іншої не маємо роботи.

      Любові бог лишав мене свободи,

      та серцем відчував, що в глибині

      мій дух живе, як перше, у мені -

      то вже кохання прояви турботи!…

      І прагнув знову збутись хвилювання,

      міняв безсилля на слабке старання

      і, щоб зцілитися, до Вас спішив.

      Гадав, що скінчиться пора осіння,

      та пережив натомість потрясіння,

      відчувши, що душа тікає з жил.

      Франческо ПЕТРАРКА

СНОВИДІННЯ

      Світанок зріє, плачуть солов’ї,

      та ближні доли сховані в тумані,

      а по горі, щоб стрітись на поляні,

      киплячим сріблом плинуть ручаї.

      Не бачачи, я відчував Її:

      стояла поруч в золотім убранні…

      Дивуючись й радіючи омані,

      до ніжної руки простяг свої,

      купаю

Скачать книгу