чи вісім тільки офіційних дружин і безліч наложниць, що їх навіть євнухи не в змозі були порахувати (одні «вилітали» з гарему, інші туди прибували – постійно). Ібрагім був схиблений на еротиці й володів ненаситним сексуальним апетитом.
Улюбленим заняттям султана було таке: усадовивши голих-голісіньких наложниць посеред двору, він стрибав біля них хвацько та вправно і голосно іржав жеребцем.
Власне, молодого жеребчика з себе вдавав. Набігавшись, хапав першу-ліпшу і на очах у решти та охорони палацу валив її на землю, а після статевого акту зашарпану наложницю євнухи викидали з гарему в сад, а потім – і за паркан.
Найбільше султана збуджували повняві жінки. Їх вишукували для нього по всій імперії – найогряднішою жінкою, яку привели до нього, була «Цукерочка» вагою 160 кг. Як запевняв падишах – солоденька.
Крім безкінечних любовних утіх, еротомана на троні більше нічого не цікавило, і державними справами він ніколи не займався. Дні і ночі його минали в гаремі.
Що ж, кожному, як кажуть, своє.
Бігав-бігав, іржав і – добігався та доіржався…
Правляча верхівка Османської імперії, якій урвався терпець, улаштувала змову проти Ібрагіма, схибленого на жінках. І задушила його (оскільки проливати кров султанів було заборонено) шовковим шнурком.
Князь Володимир мав сім лише офіційних дружин, що народили йому дванадцятеро синів… Чотирьох з них – від вже згадуваної Рогнеди.
Титул її: княжна Полоцька, княгиня Київська.
Віросповідання: християнство.
Народилася: бл. 960 року (Полоцьк Полоцького князівства).
Померла: бл. 1000 року (Ізяслав, Полоцьке князівство Київської Русі).
Із роду Рогволодовичів.
Ім’я при народженні: Рогнеда. У заміжжі отримала ім’я Горислава.
Перед кончиною постриглася в черниці під ім’ям Анастасії.
Батько: Рогволод, князь Полоцький.
Мати: ім’я невідоме.
Чоловік: Володимир Святославич.
Діти: Ізяслав, Ярослав, Всеволод, Мстислав, дочки Предслава, Премислава.
І от дивно: маючи, як уже мовилося, сім жінок, не беручи до уваги 800 наложниць, кохав по-справжньому (аж самому навіть дивно було) – лише одну (так воно, очевидно, й має бути) Рогнеду. Ту, яку силоміць збезчестив, поглумився з неї привселюдно, а тоді – покохав на все життя. Навіть і тоді її продовжував кохати, коли вона ледь не заколола його сонного. Дивом тоді він врятувався.
Отож князь у пориві ніжності (а таке з Володимиром хоч іноді, а траплялося) називав її любкою-голубкою. Правда, дикою.
– І коли вже тебе я приручу, дика моя голубко? – наче аж бідкався.
Їй це подобалось.
– Як приручиш, – загадково казала, – буду твоєю…
– А ось і приручу. І не таких норовливих лошиць укоськував.
– Але я… Я не лошиця.
Лукаво
