час.
Намальований горобець
− Давай-но, Кирилко, змайструємо годівничку, − сказав якось тато.
− Можна взяти пластикову пляшку, − запропонував хлопчик, − і вирізати в ній віконце. Зараз усі так роблять.
− Ні-ні, − заперечив тато, − від таких годівниць користь є, тільки краси ніякої. А ми з тобою змайструємо особливу годівничку!
− Яку? – запитав хлопчик.
− А ось яку, − тато показав малюнок.
− Це схоже на будиночок!
− Правильно, сама годівниця глибока, щоб їжа не випадала, а над нею дашок.
− Дах від дощу, − здогадався хлопчик.
− Від дощу та снігу, щоб за будь-якої погоди їжа лишалася сухою.
Від слів до справи.
Коли годівничка була готова, у майстерню зайшла Ліза і запропонувала:
− А давайте я розфарбую її.
− Це буде прекрасно! – зрадів тато.
Ліза взяла олівці і намалювала: з одного боку букет квітів, а з іншого – яскравого барвистого горобчика.
Коли все було готово, годівницю повісили в саду на старій яблуні. Насипали в неї їжу.
А на цій яблуні жили Сірий горобець та Сіра горобчиха.
− Поглянь, − сказав Горобець, − тепер у нас своя їдальня.
− Ой, як гарно. І як красиво! – згодилась Горобчиха, − І квіти, і горобчик!
− Таких горобців не буває! – сказав Сірий горобець.
− А може, й бувають, − заперечила його подруга.
− Не буває таких горобців!
− А може, буває!
− Не буває! – дуже голосно закричав Горобець. – Я старший і розумніший: я точно знаю!
− Гаразд, − згодилась Горобчиха, − не буває. Не варто тобі так перейматися, дорогий!
Слухав їх намальований горобець, слухав і прикро йому стало:
− Як же не буває, якщо я ось тут є! Я буваю, тобто я є!
Та оскільки живі горобці його не чули, він вирішив їм довести, що насправді існує. Дочекався ночі і, коли птахи заснули, усю їхню їжу розкидав.
Прокинулися вранці сірі горобці, глянули – а їжа на землі.
− Дивно, − промовили вони, − хто б це міг зробити, та й навіщо?
Наступного ранку знову все повторилося.
− Слід би вистежити цього розбійника, − сказав Сірий горобець.
− А давай прикинемося, що ми спимо, − запропонувала Горобчиха, − і будемо стежити.
− Так і зробимо!
Щойно стемніло, птахи зробили вигляд, нібито вони сплять, а самі стали спостерігати через гілочки. І бачать: намальований горобець поворухнувся, розправив крильця й злетів, зовсім як справжній. Покружляв над годівничкою, а потім усе зерно скинув на землю.
− Ах, ти ж розбійник! – закричав Сірий горобець. – Зараз я тебе провчу!
− А як же ти мене провчиш, якщо мене немає? – запитав Барвистий горобець. Він повернувся на своє місце і знову став намальованим.
− Навіщо він це робить? – не розумів
