нахабно. За принципом: море по коліна. Першим погорів Столєтов, челядник Вілліма Монса, який, маючи добре підвішений язик і навіть деякі літературні здібності, відав усією кореспонденцією, – в основному проханнями, – що надходили на ім’я цариці. Він також складав листи, документи, доповіді для государині, що їх Монс особисто носив Катерині.
Іншою довіреною особою Монса був знаменитий петрівський блазень (по-російському шут) Іван Балакір’єв. Через нього коханці й передавали один одному любовні записки. Щоправда, неясно, хто читав їх неписьменній Катерині та хто писав за неї відповіді. Так ось: Балакір’єв, якось перебуваючи напідпитку, повідав своїм горілчаним братам – просто здуру бовкнув, аби похвастатися тим, що він усе знає, що в одному з листів Монса нібито – сам читав, клявся блазень, – йшла мова про отруту, якою цариця мала «попотчевать» Петра. Ніби Столєтов знав про зміст того послання, але не доніс на свого пана – хотів, нерозумний, тим листом шантажувати його: «Егорка – да подцепил Монса на аркан».
Блазень Балакір’єв, розказуючи сію придибенцію, озирнувшись і роблячи страшні очі, шепнув: «Письмо сильненькое, даже рта разинуть боязно».
Але своєї ж поради й не дотримався: рота він таки «разинул». А краще б його не роззявляв – довше та безпечніше жив би, а так…
У листопаді 1724 р. Петро I, нарешті, отримав донос, що недвозначно «сигналізував» про злочинний зв’язок між імператрицею та камергером двору, яким був Віллім Монс.
Швидко ім’я аноніма, горілчаного дружка Балакір’єва, було встановлено. Ним виявився шпалерних справ учень Іван Суворов – його відразу ж схопили і спішно доправили для допиту в Тайну канцелярію.
Того ж дня там опинилися і Столєтов з Балакір’євим. Спершу вони спробували було гороїжитися, не я, мовляв, і рука не моя, але, як буде донесено цареві, «дыба и кнут быстро развязали языки дружкам Монса».
Петро I завжди відзначався нестримною та жорстокою рішучістю (часто траплялося так, що спершу він діяв, себто рубав голови, а вже потім думав, чи правильно він учинив), тож особисто велів начальнику Тайної канцелярії зайнятися цією справою, але – не розголошувати її, адже в справі була замішана сама цариця.
До Монса з’явився сам начальник Тайної канцелярії Андрій Ушаков і з порога заявив: «Сударь, вы – арестованы!» І велів особам, що його супроводжували, відібрати в Монса шпагу, ключі, особисто запечатав папери і повіз коханця імператриці на допит до самого імператора.
Цар оскаженів – перехід у такий стан для нього завжди був чи не миттєвим, це всі знали і тому страшенно боялися гніву царя, замішаного на оскаженінні. Для Монса було підготовлено дибу, але Монс, лише глянувши на царя, в якого вже смикалися вусики, щоки, шия і все обличчя кривилося, а рот пузирився піною, з ляку втратив свідомість.
Викликали коновала, той «пустив Монсу крові», Монс отямився і поспішно закричав: «Не треба диби, не треба, я… Я все як на сповіді розкажу!..» Як свідчитиме один з учасників того дійства,
