самій людині. Якщо вона радується життю і всьому, що її оточує, завсіди в доброму гуморі, любить щиро – вона сама є рай. А якщо людина похмура, зла й недобра, то вона і є пекло.
Ну як ти не будеш такою захоплюватись?! Такій мудрій годиться царицею бути. І жінка буде добра, і цариця для Русі буде такою ж доброю. Щоправда, він уже має царицю Євдокію, але…
Ось тільки Анна вряди-годи його насторожувала. Кохала його, а тільки він десь затримається, як на інших глипає своїми пречудовими очима. Хоча… Може, то йому просто здається, га? Просто така в жінок порода. Маючи добре, багнуть іще кращого і не знають у цім бажанні спину.
Цариця, яка так і не стала… царицею
Очевидно, так можна назвати розповідь про Анну Монс (у Росії – Монсиха, Петро ж її величав на німецький лад – Анхен)… А втім, простою мовою москвити фаворитку царя величали ще «Кукуєвою царицею» – за назвою одного з кутків Німецької слободи, розташованого між річкою Яузою і струмком Кукуєм.
«Анна была изящна, – процитуємо мовою оригіналу, – женственна, выгодно отличалась от боярских дочерей своей обученностью «обхождением с мужчинами», меньшей чопорностью и застенчивостью. По мнению некоторых исследователей, Анна была одной из красивейших девиц Немецкой слободы и до того, как она стала фавориткой Петра, состояла в связи с Францем Яковлевичем Лефортом, который и познакомил ее около 1690 года с Петром!
По словам восторженного современника Хельбига, «эта особа служила образцом женских совершенств». «С необыкновенной красотой она соединяла самый пленительный характер, – писал он, – была чувствительна, не прикидывалась страдалицей, имела самый обворожительный нрав, не возмущенный капризами; пленяла мужчин, сама того не желая… Слыла законодательницей новой моды – накладных волос и платьев западного покроя».
26 січня 1699 р. на святкуванні дня народження Анни, що відбулося у будинку її матері, Петро I був присутній як постійний шанувальник іменинниці. Він щедро обдарував Анну та її рідню – речами і дорогими прикрасами. І навіть мурованим кам’яним будинком на вісім вікон, який в народі називали «Царициним палацом», – збудованим казенним коштом у Німецькій слободі біля нової лютеранської кірхи. Імператор виплачував Анні та її матері щорічний пансіон у 708 рублів, а згодом подарував їй як вотчину Дудінську волость у Козельському повіті «с деревнями», 295 дворів, зробивши Анну однією з найбагатших поміщиць у Росії.
Кожне побачення з молодим царем, який утікав до неї від своєї набридливої жінки, Анна починала з однією метою: отримати ще і ще дарунки, без яких не могла жити. Тож відверто починала:
– Ну, любий мій царю, що ти сьогодні мені подаруєш?
– Сьогодні, як завжди, – свою любов.
– Ти як завжди, майн герц, надзвичайно щедрий!
– Хочеш іще один будинок у Москві чи під Москвою?
– Хочу! І хочу – ха-ха! – не один.
– Отримаєш.
