(нагадаймо, що українцям дозволено лише один 2-тисячний легіон УСС). Загони Ю. Пілсудського реформували у 1-й полк, а в грудні 1914 р. на постої в Новому Санчі – у 1-шу бригаду польських легіонів (2,4 тис. осіб), що одразу ж прийняла бойове хрещення під Тарновом (Ловчувек). Загалом бойовий шлях польських легіонів у Підгаллі, Карпатах та на Волині тривав три роки – аж до липня 1917 р., коли вони на заклик Ю. Пілсудського відмовилися знову заприсягти на вірність Німеччині та Австро-Угорщині. Особливий героїзм виявили польські легіонери – 6-й полк піхоти і 1-й батальйон 1-го полку піхоти наприкінці вересня 1915 р. у болотисто-лісистих околицях волинського села Костюхнівка. Сучасники насамперед відзначали там хоробрість 19-річного поручника Леопольда Ліса-Кулі під час російських багнетних штурмів. Не менш жорстокими були жовтневі атаки під селами Кам’януха та Кукла. Наприкінці жовтня 1915 р. у прифронтових Маневичах було дислоковано польські полки 2-ї бригади, які прибули потягом зі Львова (через Люблін і Ковель) на допомогу в захисті позицій 21-ї бригади австро-угорської армії. У ході листопадових боїв польські відділи не лише виявили героїзм, а й втратили до половини свого особового складу. Щоправда, 9 листопада після потужного артобстрілу Костюхнівку вдалося відбити у росіян.[7] Нині це волинське село є місцем паломництва польських патріотів.
Серед польського політикуму у Велику війну популярною була концепція «Східної Європи» німця Пауля Рорбаха, співтворці та симпатики якої виступали за переділ Російської імперії та відновлення історичної Польщі, що мала охоплювати Литву й значні території Білорусі та України. Польський фактор грав важливу роль у розробленні та проведенні «остполітики» Рейху, насамперед під час офіційних переговорів між Берліном і Віднем.[8]
Натомість український політикум Галичини в особі міжпартійної Загальної української ради і позапартійного Союзу визволення України (СВУ) звертав увагу міжнародної громадськості на український характер не лише Східної Галичини й Волині, але й Холмщини і Підляшшя[9] (Холм, Володимир, Галич, Львів у різні часи були столицями Галицько-Волинського князівства/королівства). СВУ, створений у Львові наддніпрянськими політемігрантами, популяризував ідею державної самостійності України в часописах і книгах різними мовами – німецькою, англійською, польською, турецькою, румунською, болгарською, шведською; із турецьким урядом обговорювалася навіть ідея створення у Стамбулі спільного українсько-турецького корпусу, який мав протистояти російській експансії на українські землі.
Після розпаду імперій Романових і Габсбургів плани нової більшовицької Росії особливо не змінилися, удосконалилася лише тактика дій на українських теренах. Власне, за сприяння Москви для нейтралізації Української революції, прагнень Української Народної Республіки було проголошено Республіку Тавриду, а згодом Донецько-Криворізьку республіку, досвід якої нині активно популяризують Кремль, донецькі
Klimecki M., Filipoow K. LEGIONY TO… Szkice z dziejów legionów polskich. – Białystok, 1998. – S. 105–110; Legiony Polskie w I wojnie światowej // Encyklopedia Wojskowa. – Warszawa, 2007. – T. 1. – S. 512–513.
Федюшин О. Украинская революция 1917–1918. – М., 2007. – С. 27–41.
Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. – Львів, 2000. – С. 73 – 187.
