все я, це завдяки мені, стільки я зробив!! Правда супер? Похлопайте, похлопайте!
Перед собою Марія побачила галявину де були досить дивні істоти. Зростом вони були маленькі, довгі руки вони складали на грудях, немов не знаючи де їх діти. Обличчя випромінювало впевненість і якусь не зрозумілу гордість. Їх було не так вже й багато, проте стояли вони колом в середині якого був один із них. Саме він виголошував ці слова.
– Так, так, – промовляв він впевнено – завдяки мені. І всі ми тепер будемо жити винятково щасливо, бо я, присягаюся, що все, що було зроблено мною, буде на благо мені, тобто вам…
Тут він затих, бо побачив Марію, яка досі стояла тихо і спостерігала цю дивну картину.
– Агов, дівчино, іди сюди. Так, так, я до тебе звертаюся.
Марія несміливо підійшла і тихенько привіталась.
– Де ти взялася така кумедна і недоладна? Подивіться, які в неї маленькі руки, і якого вона великого зросту!
На Марію, здавалося, дивилися й справді як на диковину. Вона не знала, що відповісти на це зауваження, тільки сказала перше, що їй прийшло в голову (бо зрештою треба ж було щось казати).
– Вибачте, ви не бачили бува білого кошеняти.
– Сірого слоненяти? Де ти таке чула, щоб в Адверландії жили слоненята.
– Та ні, ви не зрозуміли, я сказала, що…
– Сало? І цього дива в нас немає, проте можемо запропонувати листя дикого плюща, який має чудовий запах стиглої дині, а ще в нас є чудові археоїди. Вже до речі достигли.
– Та ні, не треба, я піду собі.
– От дивна, та де ти їх знайдеш? Вони є тільки в нас.. А ще ти мені знадобишся. Підійди ближче.
Марія підійшла.
– Ти дівчино повинна мене підтримати і похвалити. От скажи, правда я найкращий носій каміння з одного місця на інше?
– Та я не знаю…
– Бачите, навіть вона, ця кумедна істота, знає, що я найкращий.
– Та я взагалі вас вперше бачу
– Що ти говориш? Що навіть кращих за мене не бачила? О, це дійсно правда, хороша дівчинка.
Всі інші підхопили – хороша, хороша…
– Та ні, послухайте, мені треба звідси вийти.
– Так, тобі треба з нами йти, бо тільки з нами тобі буде добре.
Всі інші – добре, добре…
Тут Марія злякалася по-справжньому. Вона бачила, що вони її не розуміють, і всі її слова перекручують. Більше того, вони були впевнені, що вона піде з ними і плигали навколо, виражаючи свою радість. Тут дівчина вдалася до хитрощів. Вона підняла з землі палку і кинула в бік.
– Дивіться, там щось є
– Хтось псує? Що псує?
Доки вони розглядали те місце, куди мала впасти палка, Марія побігла що є сили. Вона давно так швидко не бігала. Не наважуючись повернутись назад, вона все ж чула їх голоси.
– Наздогнати, повернути,
