не зовсім добре, коли Фелек має Мацюся за рівню. І якби ще за рівню, а тож ні! Мацюсь молодший, і Фелек просто гордує ним. [Фелек сам пив і горілку, і цигарки курив, а коли хто й Мацюся хотів почастувати, казав одразу:
– Йому не давайте, він іще малий.
Мацюсь не любив ні спиртного, ні тютюну, але волів би сам сказати поважно, мовляв, дякую, ні, а не щоб Фелек за нього вирішував.]
Коли ночами солдати йшли в розвідку, Фелек завжди влаштовував так, що тільки його брали з собою.
– Не беріть Томека – чим він вам допоможе?
Розвідка була небезпечною і важкою. Треба було тихо повзти на животі до дротяних загороджень, перерізати їх ножицями або шукати ворожих вартових. Іноді треба було пролежати тихо цілу годину, бо варто лише ворогам почути підозріле шурхотіння в своєму таборі, як вони відразу ж пускали ракети й стріляли по сміливцях. Солдати жаліли Мацюся, оскільки він був молодший та тендітніший, і найчастіше брали Фелека. А Мацюсеві було прикро.
Залишившись без Фелека, Мацюсь виконував тепер в загоні важливі доручення: носив вартовим патрони, пролізав під дротом у ворожі окопи, а двічі навіть пробрався, переодягнений, на їхню сторону.
Переодягнувся якось Мацюсь у пастушка, переліз через дріт, пройшов версти зо дві, сів перед зруйнованою хатою і вдає, що плаче.
– Чого плачеш? – помітив його якийсь солдат.
– Як же мені не плакати, коли хату нашу спалили і мати кудись пішли, а куди саме – не знаю.
Привели Мацюся в штаб, напоїли кавою. Ніяково стало Мацюсеві: от добрі люди його нагодували, ще й старий каптан дали, бо, переодягнений у лахміття, хлопчина тремтів од холоду. Вони добрі люди, а він, Мацюсь, їх обдурює – прийшов шпигувати.
І Мацюсь вирішив, що коли так, то він нічого не розповість своїм. Хай кажуть, що він дурний, що нічого не знає, і хай ніколи більше не посилають його в розвідку. Він не хоче бути шпигуном. Але тут Мацюся покликали до штабного офіцера.
– Як тебе звуть, небораче?
– Мене звуть Томек.
– Так от слухай, Томеку. Можеш лишатися у війську, якщо хочеш, доки твоя мама не повернеться. Матимеш одяг, солдатський казанок, борщ і гроші. Але тобі доведеться прокрастися до них і вивідати, де у них арсенал.
– Що таке арсенал? – вдав Мацюсь, ніби не знає.
І йому показали, де зберігаються снаряди, бомби й гранати, порох і патрони.
– Тепер знаєш?
– Знаю.
– Ну, тоді підеш, подивишся, де все це у них сховано, а потім повернешся й розповіси нам.
– Гаразд, – погодився Мацюсь.
Офіцер був задоволений, що йому так легко вдалося вмовити хлопця. Навіть дав Мацюсеві цілу плитку шоколаду.
«Оце так? – подумав з полегшенням Мацюсь. – Коли вже я маю бути розвідником, то на користь своїх».
Мацюся провели до окопів і вирядили в дорогу. А щоб не було чути, що він іде, постріляли трохи в повітря.
Повертається Мацюсь задоволений, гризе шоколад, то крадеться карачки, то повзе на
