поверх, де знаходився потрібний їм клас.
«… что насчет літа?» Василина закінчила.
«А». Настя потерла очі. «Після іспитів у нас є лише день на збори». Вона підморгнула.
Василина і Анна радісно заверещали, обіймаючи їх загальну подругу.
«Гаразд-гаразд!» Настя засміялася. «Як щодо кави? Ще одного, гадаю?»
Дівчата зайшли в одне з місцевих кафе, які розташовувалися на кожному поверсі коледжу через великої кількості студентів. Взявши холодну каву, вони попрямували вздовж коридору, чекаючи дзвінка.
«Так наші плани в дії?» Анна запитала Настю, відпивши її напій.
Настя кивнула. «Так. Мій дядько все ще працює в дослідницькому центрі, і майже весь час він проводить там або в його домашньому офісі. У будь-якому випадку, одна частина будинку буде повністю в нашому розпорядженні. Я не хочу приносити їй незручності».
«А як щодо…?» Василини питання було перервано кимось позаду її. Вона обернулася – знову її хлопець Пол .
«Привіт, дівчатка» . Він сказав , махнувши їм рукою.
Настя і Анна кивнули на знак вітання.
«А що ти тут робиш?» Василина запитала його.
«Ну… У мене хороші новини – мене взяли в збірну. Я прийшов сюди, щоб сказати вам».
«Клас!» Василина обняла Паула. «Правда, е то приголомшливо!»
«Вітаю, Пол». Сказала Анна.
«Вітаю, ти заслужив це». Настя підняла її склянку, вітаючи.
«Але ти… ти їдеш?» Василина запитала.
Пол поблажливо посміхнувся. «Тільки до другого семестру. Але ти теж будеш відсутнім цього літа?»
Вона потерла долоні. «Так! Це так… хвилююче».
Мобільник Пола видав звук вхідного повідомлення. Він негайно перевірив це і посміхнувся, дивлячись в дисплей.
«Що там?» Василина цікавилася.
«Це Валері.» Пол відповів і завмерши, підняв очі.
«Хто вона?» Василина звузила очі.
«Вона гравець в жіночій команді». Пол відкашлявся. «І хто-то на кшталт нашого наставника. Нічого осіб енного, вона просто курирує нас».
«Вас усіх?» Василина підозріло дивилася на нього. «Або тільки тебе?»
«Не будь ревнива». Пол обійняв її. «Гаразд, я до лжен бігти. Побачимося пізніше». Поцілувавши Василину, Пол попрямував до виходу, змішавшись з натовпом студентів.
Дзвінок пролунав крізь будівлю, студенти розійшлися по аудиторіях.
КІЛЬКА ДНІВ ТОМУ
Довгоочікуваний день для дівчат настав. Всі іспити залишилися позаду, вони, нарешті, змогли зітхнути вільно, і піти назустріч річному Сонця. Перебуваючи в будинку, Анна фанатично збирала свої речі в її червоний валізу, представляючи майбутні кілька тижнів. Вона була однією з найбільш старанних учениць в школі, отримуючи всілякі нагороди за її старання, і після випуску вона не хотіла поступатися колишнім принципам і намагалася бути однією з кращих в коледжі, хоча це помітно зменшувало її сили, і її розум давно вимагав перепочинок.
