демократичну Фінляндію.
Досі точно не встановлено, в якому з маєтків свого батька – Лоухісаарі чи Вільнесі – народився майбутній маршал. Але достеменно відомо, що сталося це 4 червня 1867 року і він був третьою дитиною одного з найродовитіших аристократів Фінляндії графа Карла-Роберта фон Маннергейма та його дружини Гелени, уродженої фон Юлін.
Пращури Маннергейма прибули до Швеції, яка володіла тоді Фінляндією, у XVII сторіччі з Нідерландів. Прадід Карл-Ерік був лідером Аньяльської ліги, яка боролася проти шведського короля Густава III; 1795 року засуджений до страти і лише завдяки королівському помилуванню зберіг життя; 1809 року, коли росіяни захопили Фінляндію, очолив делегацію станів новоствореного Великого князівства, яка домовлялася з російським царем Алєксандром I про статус країни у складі імперії Романових. Дід Карл-Густаф-Еміль (на честь якого і було названо нашого героя) був головою Вищого апеляційного суду Фінляндії і вченим-біологом, а батько – відомим поетом, письменником і підприємцем. Бізнесова діяльність графа виявилася цілком невдалою, він збанкрутував і виїхав до Парижа, де провів останні роки життя в колі богеми. Батькову нерухомість було розпродано, і мати з дітьми змушена була жити в маєтку своєї мачухи. Коли Карлу-Густафу-Емілю було чотирнадцять років, його мати померла, батька, який прожив ще 33 роки, він так ніколи більше і не побачив, і його освітою та вихованням зайнявся брат покійної матері Альберт фон Юлін.
І батькова, і материна родини належали до шведської аристократії Фінляндії, їхньою рідною мовою була шведська. Шведи захопили країну ще в XII сторіччі, і на початок XIX віку фінську мову було практично витіснено з усіх сфер культурного життя – нею розмовляли лише селяни, які, втім, складали 80 відсотків населення країни. Не випадково, що першим пунктом вимог (чи побажань) громадян Фінляндії, які Маннергейм-прадід привіз до російського імператора, було затвердження шведської як єдиної мови адміністрації і суду в новоствореному Великому князівстві. Національне фінське відродження почалося лише в середині XIX сторіччя, і першою реакцією на це з боку шведської громади став випрошений в російського царя указ 1850 року, який забороняв видання книг фінською мовою. Лише за рік до народження майбутнього героя Зимової війни, у 1866 році, фінській громаді вдалося запровадити у початкових сільських школах викладання фінською мовою нарівні зі шведською.
Нині фінські патріоти намагаються довести, що родини Маннергеймів та Юлінів були двомовними, користувалися нарівні шведською і фінською, проте це виглядає доволі сумнівним. Принаймні 1918 року, коли Маннергейм повернувся до Фінляндії, він мав величезні труднощі в спілкуванні фінською та й потім, до самої смерті, розмовляв першою державною мовою країни з дуже помітним акцентом, припускаючися багатьох помилок.
Як би там не було, середню освіту Маннергейм здобував шведською – і в Гельсінському приватліцеї (1874–1880), і в гімназії в Гаміні (1881–1882), і в Гамінському кадетському корпусі
