з нами благочестя. Крім його царської руки ми не знайдемо благополучного пристановища», – запевняв Хмельницький товариство, яке тут же дало згоду на прийняття зверхності Москви. Боярин Василь Бутурлін, який очолював посольство, передав гетьману грамоту від царя. Переяславський договір зараз є однією з найпопулярніших тем для обговорення істориками. Довгі роки вона розглядалася радянськими дослідниками виключно як акт возз'єднання двох братніх народів, здійснення їх багатовікової мети. Усілякі спроби виступити проти царя, які робили наступники великого гетьмана, розглядалися як підступна зрада. Зрада особиста і зрада інтересів українського народу, який начебто ніколи не підтримував такі спроби, залишаючись вірним договору 1654 року. Однак історики незалежної України інакше поставилися до того, що відбулося в Переяславі. Одні вважають, що мова йшла лише про воєнно-стратегічний союз, інші – що васальну присягу від свого імені дав лише Хмельницький, треті підкреслюють, що васальний статус не означав приєднання території країни, більшість вказує на порушення пунктів договору з боку саме Москви.
Для скептичного відношення до переяславських подій є деякі підстави. Перший конфуз відбувся там же в Переяславі, коли бояри повинні були дати присягу українському народові від імені государя. Бутурлін відмовився, бо цар не дає присяги своїм підданим. Провівши коротку нараду, гетьман все ж таки погодився продовжити церемонію і дав свою присягу. Присягнули і інші учасники ради. Але ж їх було там лише 200 чоловік. Згодом почалося приведення до присяги інших полковників і населення міст України, і ми виявляємо, що далеко не всі погодилися це зробити. Так, відмовився видатний соратник Хмельницького полковник Іван Богун та деякі його колеги. Категорично не хотіли підтримувати ідею про зверхність Москви київський митрополит С. Косів і значна частина українського православного кліру, які не бажали переходити одночасно в підлеглість московському патріархові.
Дуже багато питань ставиться щодо письмового затвердження усних домовленостей Переяслава. Росіяни вважали ними так звані Березневі статті, які того ж року підписав цар Олексій Михайлович, але відомо, що козаки привезли до нього суттєво відрізнявшийся свій варіант документа, а московіти викреслили з нього ряд пунктів. Нам Березневі статті відомі лише по чернеткам та копіям. Згідно з ними цар обіцяв зберігати й ніколи не порушувати права і привілеї Війська Запорозького, надані польськими королями і великими князями литовськими. Установлювалася 60-тисячна кількість козацького реєстру. Податки збирали українські урядники і передавали їх до царської казни. Гетьман і старшина обиралися козаками на раді. Гетьману дозволялося підтримувати відносини з іншими державами лише за умови повідомлення цареві, при цьому відносини з польським королем і турецьким султаном заборонялися без царського дозволу. Залишався давній поділ на стани, кожний із яких зберігав свої права і привілеї. Судитися українське
