депутатів першого скликання. Решта 455 були селянськими Радами і об'єднувалися у Ради селянських депутатів обраним на І Всеросійському з'їзді Рад селянських депутатів Комітетом.
Поява Рад призвела країну до фактичного двовладдя. Крім Рад були створені фабрично-заводські комітети, професійні спілки, загони робітничої міліції та червоної гвардії. Почалося швидке зростання чисельності соціалістичних партій, а їхнє керівництво, відчуваючи майбутню можливість перехопити владу, масово поверталось з еміграції та заслання, у яке його спровадив раніше царський уряд. І найбільш рішучими діями на цьому терені відзначилась, безумовно, більшовицька партія В. Ульянова (Леніна) – РСДРП(б). Майбутній вождь світового пролетаріату краще за інших прорахував користь від стрімких і рішучих дій, що й дало свої результати – більшовики, які мали у своєму складі на час Лютневої революції близько 24 тисяч чоловік, на кінець квітня 1917 року налічували вже понад сто тисяч «багнетів».
За кілька місяців до жовтневого перевороту у своїх «Квітневих тезах» В. Ленін, не закликаючи до негайного повалення Тимчасового уряду, висунув вимоги демократичної перебудови державного ладу і переходу всієї влади в руки Рад, які тоді ще не контролювалися більшовиками. Саме цієї пори країною прокотилася ціла низка політичних криз.
Першою була квітнева криза, викликана публікацією 18 квітня (1 травня) ноти міністра закордонних справ Мілюкова. У ній голова МЗС Тимчасового уряду повідомляв про намір Російської імперії вести війну далі до переможного кінця. Необережне висловлювання міністра призвело до створення 5 (18) травня першого коаліційного Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Є. Львовим. До складу цього уряду, разом з кадетами і октябристами, увійшли меншовики І. Г. Церетелі та М. І. Скобелев, а також есери О. Ф. Керенський і В. М. Чернов. На деякий час Ленін мусив приховати свої амбіції – на Першому Всеросійському з'їзді Рад робітничих і солдатських депутатів, який відбувся 3 (16) червня в Петрограді, більшовики мали лише 105 голосів, у той час як меншовики – 248, а есери – 285. Унаслідок цього з'їзд більшістю голосів прийняв резолюцію про довіру Тимчасовому уряду.
Незважаючи на рішення з'їзду, більшовики продовжували діяти. Вже 18 червня (1 липня) розпочалась червнева криза, під час якої близько 500 тисяч робітників і солдатів вийшли на демонстрацію під гаслами: «Вся влада Радам!», «Геть війну!», «Геть десять міністрів-капіталістів!». Однак і цей, організований більшовиками на чолі з В. Леніним захід зазнав поразки, що призвело 2(15) липня до липневої кризи. Події розгорталися
все стрімкіше. 4(17) липня прихильники Тимчасового уряду розстріляли в Петрограді демонстрацію робітників і солдатів, які вимагали переходу влади до рук Рад. У відповідь на претензії більшовиків контрольований есерами і меншовиками ВЦВК Рад заявив: «Ми визнали Тимчасовий уряд урядом порятунку революції. Ми визнали за ним необмежені повноваження і необмежену владу».
Тимчасовий
