десь у XVIII ст. Однак цей автор не з’ясував, звідки ж взялося прізвище Гуцул, яка його етимологія і чи існувала якась реальна можливість для виникнення у такий пізній період, як XVIII ст., тобто вже в нові часи, назви такої великої етнографічної групи карпатського українського населення, як гуцули, від одного, до того ж етимологічно неясного, прізвища. Не звернув уваги й на те, що особова назва Гуцул була відома вже в XVI ст.
Відантропонімну версію походження назви гуцули (етноніма), слідом за В. В. Грабовецьким, висуває і відомий український мовознавець М. Л. Худаш [5, с. 55–58; 6, с. 45–52; 7, с. 311–315] на підставі опрацьованої ним літератури та власних досліджень. За його припущенням, сучасні українські карпатські етнографічні групи гуцули, бойки, лемки – це прямі нащадки глибоко дохристиянських, можливо, що антських, родоплемінних об'єднань якогось племені чи племінного союзу або й різних племен, які в ті глибоко віддалені від нас часи свого сформування як родоплемінних об'єднань називалися вже, відповідно, гуцули, бойки, лемки, аналогічно як і зберегли свої колишні племінні назви різні інші слов’янські етнічні об'єднання, як серби, хорвати, чехи, поляки, словаки та ін. Їх назви, як відомо, були часто відантропонімні, утворені від особових власних імен родоплемінних вождів.
За М. Л. Худашем, назва гуцули в первісному номінаційному значенні – «рід (або родоплемінне об’єднання, чи й плем’я) Гуцула» [7, с. 308–309]. Згідно з версією М. Л. Худаша, етнонім гуцули найбільш правдоподібно походить від давнього особового власного імені Гуцул. На думку цього автора, особова назва Гуцул за словоформою ділиться на два компоненти – корінь гуц- і суфікс – ул. Глибоко проаналізувавши український історико-мовний матеріал та співставивши його з відповідними аналогічними явищами інших слов’янських мов, згаданий вчений дійшов висновку про давнє, праслов’янське походження особової назви (імені) Гуцул.
Уже здавна, як свідчать дослідження М. Л. Худаша, в широкому слов’янському масштабі писемно засвідчується антропонім Гуц (або похідне від нього утворення), від якого способом суфіксації суфіксом – ул і виник цей антропонім Гуцул. Так, антропонім Гуц і похідні від нього, такі, як патронім Гуцов, зменшене суфіксальне утворення на – к(о), Гуц-к(о) та патронім Гуц-к-ович засвідчуються писемністю ще починаючи з XV ст. [5, с. 61].
Зменшена (демінутивна) форма Гуцек, утворена від імені Гуц, засвідчена у польській антропонімії ще в 1275 р. У білоруській антропонімії особова назва Гуц відома ще з середини XVI ст., а в болгарській показовими є імена Гуца, Гуцан, Гуце, утворені від вихідної форми Гуц [5, с. 59–60].
Що ж до форманта – ул в антропонімі Гуцул, то, на думку М. Л. Худаша, це суфікс праслов’янської ґенези, розвинений від праслов’янського – иіъ, – иіь, наявний в досить численних слов’янських антропонімах, типу збереженого в українських прізвищах Баюл, Гушул, Лашкул і т. п. чи, наприклад, болг. Дра-гул, Радул, Видул [2, с. 97]. У сербохорватській антропонімії цей
