культурою, спортом і просто плітками або повсякденними дрібницями. Ці сімейні посиденьки змалку привчили Білла всім цікавитися й не боятися висловлювати свою думку.
У школі Білл часто грав роль клоуна, він просто обожнював смішити людей. Коли Гейтс бачив, що друзі починають реготати з його жартів, усередині немов розтікалося м’яке тепло: так, наче він пив гаряче какао, сидячи в картатому пледі перед затопленим каміном.
Утім Гейтс, попри легку вдачу, усе одно набув слави неабиякого зануди. Він був надто розумний як на свої літа й постійно це демонстрував. Виправляв однокласників, а інколи навіть і вчителів. Коли в четвертому класі на уроках з природознавства учням задали написати реферат на п’ять сторінок, Гейтс здав тридцять. Того ж року, відповідаючи на запитання вчителя, ким він хоче стати в майбутньому, Гейтс без вагань відповів: «Я буду вченим! Великим і відомим!»
1. Чому Білла назвали так само, як тата й діда?
2. Як малого Гейтса кликали вдома?
3. Куди Білл мріяв поїхати в дитинстві? Як гадаєш, чому він мав саме таку мрію?
4. Чому Білла Гейтса вважали занудою в школі?
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Перший договір
Будьте ввічливі із зубріями й ботанами. Не виключено, що одного дня ви працюватимете на одного з них.
Удома малий Білл також любив диктувати власні правила. Мама Мері, яка вважала себе сильною, вольовою жінкою, зрештою дійшла висновку: до дев’ятирічного сина їй дуже далеко. Вона ніяк не могла змусити Трея прибирати у своїй кімнаті, а коли кликала його на вечерю, він часто не озивався.
– Можу я дізнатися, чим ти там такий зайнятий? – запитала вона якось Білла, коли втомилася його звати й постукала в зачинені двері його кімнати.
– Я міркую, – відчинивши двері, Білл серйозно подивився на неї крізь скельця своїх величезних окулярів.
– Міркуєш? – одна брова жінки підозріло попливла вгору. – Так міркуєш, що геть нічого не чуєш і не бачиш довкруг?
– Так, мамо, я міркую! Ти коли-небудь намагалася міркувати? Це насправді дуже важка робота!
Мері не дуже сподобався цей діалог, і вона вирішила відвести Трея до психолога. Однак це аж ніяк не допомогло приборкати характер Білла. За рік психолог – поважний сивий дядечко в завжди ідеально випрасуваних сорочках і брюках зі стрілками – сказав Мері, що змагатися з Біллом марна справа.
– Вам доведеться змиритися, – вирік він одного дня, коли Мері забирала Білла після психологічного сеансу. – Не намагайтеся воювати з ним і змушувати його робити те, що йому не до вподоби. Ви все одно програєте.
– Вона змирилася й визнала, що боротися із сином немає жодного сенсу, – розповідав потім у якомусь інтерв’ю тато Білл.
Попри свою непокору, Білл дуже любив сім’ю: мама Мері, тато Білл, сестри Крісті та Ліббі разом із Треєм жили в дружбі
