гроші спровадили два величезні томи Гліба Успенського по-російськи. Не знаю, чи хто з моїх товаришів перечитав Успенського, але я через два роки з ним не розлучався і, хоч дуже тяжко було розуміти жарґон його «Растеряевой улицы», то все я його перечитав, і він мав на мене в гімназії найбільший вплив.
Гімназія, крім формального навчання й ворожого відношення до нас, українців-учнів, нічого нам не давала.
Ми усунулися в своє таємне товариство, а як уже трохи підготовилися, то щонеділі й свята виходили читати відчити по читальнях або нові читальні закладати. Наслідком цієї читальняної діяльности було те, що мене разом з багатьома іншими прогнали з Коломийської гімназії, і я вже в 7 клясі був у Дрогобичі. Директором цієї гімназії був звісний український діяч 80 років минулого століття Олександер Борковський. Він заходив часто до нас із Мартовичем на кватирю і, бачивши, крім писань Франка і Драгоманова, ще цілу заграничну соціялістичну пресу, диспутував із нами, стараючись вибити нам із голови соціялістичні ідеї.
Мати мого товариша з гімназії, п. Тігерманова, розповідала мені багато про Івана Франка. Між іншим говорила, що такої великої голови в Австрії нема, що він міг би вже давно бути міністром, якби не соціялізм, якому він пішов на службу. Тоді Франко перебував із своєю сім’єю в селі Нагуєвичах, під Дрогобичем. Перший раз я його зобачив із великою кобелею під пахою на ринку в Дрогобичі. Кілька днів пізніше я пішов до Нагуєвич і від пастухів довідався, що «Ясьо ловить у потоці рибу». Я з берега запрезентував себе, і він просив мене носити за ним кошіль із рибою. Він вихапував рибу руками без ніяких приладів, а як наловив повний кошіль, то виліз із води, і ми пішли до хати, великої білої хати в дуже гарнім положенню, з просторими господарськими будинками. На вечерю ми тої риби багато з’їли, по вечері він бавив дітей й робив коректу своєї збірки оповідань «В поті чола». Так я перший раз видів і зазнайомився з Іваном Франком, з яким удержував ціле життя найдружніші взаємини і якого, може, єдиного з українських великих письменників, найбільше любив.
Року 1892 я зложив у Дрогобичі іспит зрілости й цього ж року восени виїхав до Кракова вчитися медицини. З тою моєю медициною вийшло діло без пуття, бо ані тої науки не любив, а вже ніяк не міг мордувати хорих своїм обстукуванням та обшукуванням.
Тут я зазнайомився і заприязнився з Вацлавом Морачевським і з його жінкою Софією з Окуневських. Вони приїхали з Цюриху, обоє високоосвічені, і я від них користувався широким европеїзмом. Вони ж і мали на університеті на мене глибокий вплив. В Кракові я заприятелював також із нашим поетом Богданом Лепким, це чи не найніжніший чоловік, якого я в житті стрічав.
З польських письменників і поетів я найближче жив із Станіславом Пшибишевським і Владиславом Орканом. З Виспянським, Каспровичем, з Тетмаєрами я був добре знайомий і сходився з ними в редакції «Życia». Крім того, брав я живу участь у діяльності польської партії соціялістичної і зійшовся близько з Іґнацим Дашинським.
З
