Я, Мілена. Оксана Забужко

Зовні все було начебто гаразд. Тобто, все і справді було гаразд – так запевняла себе Мілена, кваплячись темними зимовими вечорами з телестудії додому. Сторожко дрібцяючи по невидимих ковзанках, вона наближалася до будинку і, перш ніж звернути у двір, заходила часом під каштани, що відділяли будинок від вулиці, – задерши голову, відшукати поглядом свої вікна… Найчастіше світилося в спальні – розмитою синцюватою плямою знизу на портьєрах: пухтик дивився телевізор.