змовників з числа керівників союзних структур, ізолювавши М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, фактично захопила владу у країні. Цього ж дня було обнародувано чотири документи, які мали на меті легалізувати змовницькі дії, підвести під них юридичну базу:
1) Указ віце-президента Г. Янаєва, у якому оголошувалося, по-перше, що М. Горбачов немає можливості «за станом здоров’я» виконувати обов’язки Президента СРСР (ніяких посилань на висновки медичної експертизи указ не містив); по-друге, що за цих обставин сам Г. Янаєв починає виконувати обов’язки глави держави.
2) «Заява радянського керівництва», що констатувала необхідність запровадження надзвичайного стану в окремих місцевостях СРСР терміном на 6 місяців з метою «запобігання сповзанню суспільства до загальнонаціональної катастрофи». Для управління країною в умовах надзвичайного стану було утворено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС за російською абревіатурою ГКЧП).
3) «Звернення до радянського народу», у якому, по-перше, ситуація в СРСР характеризувалася як «криза влади», зумовлена хаотичним сповзанням економіки до ринку, що викликало вибух регіонального, групового та особистого егоїзму; по-друге, стверджується, що руйнація єдиного народно-господарчого комплексу призвела до різкого падіння життєвого рівня населення; по-третє, обґрунтовувалася теза про те, що в разі не застосування термінових та рішучих заходів по стабілізації країну чекає голод, новий виток зубожіння, масові прояви стихійного невдоволення.
19 серпня 1991 р. група змовників з числа керівників союзних структур, ізолювавши М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, фактично захопила владу у країні.
4) «Постанова ДКНС № 1». Зміст цього документу був націлений на блокування будь-якої протидії ДКНС (розпуск усіх владних структур, воєнізованих формувань та визнання недійсними законів і рішень, які суперечать Конституції СРСР; призупинення діяльності політичних угруповань, що «перешкоджають нормалізації ситуації», заборона мітингів, демонстрацій та страйків, встановлення контролю за засобами масової інформації) та забезпечення підтримки (проголошено гасло об’єднання «усіх здорових сил» з метою «покласти кінець нинішньому смутному часу»).
За спиною ДКНС стояли реакційні сили у керівництві КПРС, хоча формально до його складу не увійшов жоден компартійний функціонер і в ньому домінували представники воєнно-промислового комплексу та силових структур. Показово і знаково, що з усіх зарубіжних керівників переворот в Москві підтримали тільки Ясір Арафат, Муаммар Каддафі, Слободан Мілошевич, а Саддам Хусейн назвав його «добре зробленою справою»[55].
За рішенням ДКНС до столиці було введено Таманську мотострілкову та Кантемирівську танкову дивізії (362 танки, 140 бойових машин піхоти, 148 бронетранспортерів, 430 важких армійських грузовики, 3809 солдат та офіцерів)[56]. Крім того, у розпорядженні ДКНС у Москві перебували
20 лет назад ГКЧП атаковал «разрушителей СССР». – https://aif.by/social/20_let_nazad_gkchp_atakoval_razrushiteley_sssr_
Степанков В., Лисов Е. Кремлёвский заговор. – М., 1992. – С. 108–109.
