націй, як і Австрія. Отже, що до вподоби одній нації, не може бути інтересом другої. Крім того, в суспільстві є різні прошарування. Селянство, наприклад, дуже страждає від війни. Руйнується його господарство, родина. Воно в кепських матеріяльних умовах. З якої речі йому бути за війну?..
– Так може говорити лише будь-який німецький… Е… аґітатор, а не студент! – відповів трохи розлютований Голуб’ятніков. – Але я помітив, що багато студентів завжди висловлюють різні надто вільні думки, і це вважається за ориґінальне. Нічого в цьому ориґінального нема, є лише шкідливе!
Жанна здивовано дивилася на Бойка. Ця людина, що так їй сподобалась, була проти війни. Хоч він одверто не говорив про це, але це відчувалося в тоні його голосу. Жанна вже мала намір розчаруватись, але збагнула, що Бойко надто серйозний, щоб ним керували легковажні причини.
– Ви, Бойко, теж мусите йти на війну, і Муславський. Хіба можна спокійно вчитися в такі часи? Ви мусили б піти добровольцями! – говорила Жанна, трохи незадоволена з його посмішки. – Голуб’ятніков правий, ви б мусили бути прикладом для інших.
– Дякую за таку честь! – іронічно подякував Бойко. – Але ж гадаю, що нам краще не йти!
– Ах, залишімо ці неприємні розмови! – сказала Жанна. – Давайте краще організуємо будь-яку гру! Сергію Григоровичу доведеться ще про це багато говорити й думати на фронті. Я бачу, що ви сперечаєтесь навмисне, Стефане Борисовичу, і, мабуть, насправді іншої думки! Муславський! – звернулася вона до нього. – Організуйте будь-яку веселу гру для всіх, ви ж умієте, бо я бачу, що всі скучають!
– З охотою, люба Євгеніє Михайлівно! Мене недавно навчили одної цікавої гри. Кажуть, що цю гру привезли з Китаю і там у неї грають усі мандарини і сам син неба.
– Це яканебудь екзотична гра? – спитав Льоня Криницький.
– Я думаю, що вона більше еротична, ніж екзотична! – відповів Муславський.
– О, це дуже цікаво! – заговорили заінтриговані панночки.
– Для цієї гри потрібний папір і олівці! – продовжував Муславський. – Євгеніє Михайлівно, потурбуйтесь, будь ласка. Так! Кожний бере по шматочку паперу і відповідає на кілька загальних для всіх запитань, але не читаючи, що написав попередній учасник у грі. Отже, прошу панове!
Муславський дав кілька загальних для всіх запитань і гості, сміючись, стали відповідати на ці запитання. Бойко, відповівши на перше запитання, написав Жанні цидульку й непомітно передав їй.
«Жанно! Дозвольте й мені тепер так називати Вас. Я бачу, що Вам подобаються військові, а я військовим ніколи, нізащо не буду. Яка прикрість!»
Жанна на це відповіла теж цидулькою.
«Будь ласка. Мені дуже приємно. А коли б я Вас попросила, Ви пішли б? Голуб’ятніков дуже марудний!»
Бойко на це відповів.
«Знаючи мої переконання, Ви б ніколи не попросили мене про це. І хоч Ви прекрасні, Жанно,
