чому ви прийшли до мене? Якщо у листі щось зашифровано, то це до шифрувальників. Я хімік.
– Я знаю, то й прийшов до тебе. Правда, раніше його перевіряв Федір Яцура.
– То що мені робити після нього? – здивувався Косач.
– Перевір, що ховає цей лист! Ну не може така людина, як Павло Макуха, просто так кинути роботу, яка годувала і його, і його жінку, що приїхала з села і требувала дуже багато!
– А ви не пробували запитати самого Павла Макуху? Якщо б не захотів, то можна помогти йому.
– Пізно! За вироком трибуналу він був вбитий півроку тому.
– Чому?
– Макуха був причетний до смерті крайового провідника.
– Головінського? – здивувався Остап.
– Угу.
– А ви вмієте заінтригувати! Чекайте!
Косач сховався за дверима кімнати, прикривши за собою двері. Федір зовсім не здивувався і не вбачав у цьому якоїсь недовіри до себе. В Організації кожен займався своєю справою і цікавитися, що робить хтось інший, могло означати будь-що, у тому числі і підозру у чомусь крамольному.
Він встиг випити гербату (без цукру, звик ще на фронті, бо, траплялося, що цього продукту й не бувало в окопах), роздивився на завидний порядок на кухні (її господар, видно, був зациклений не просто на порядку, але ідеальному порядку), аж тут двері знову відчинилися.
– Зробив? – поцікавився Федір.
Остап кивнув головою.
– Так швидко?
Косач взяв філіжанку з недопитою гербатою, випив до кінця.
– Я зрозумів, що у листі нічого цікавого для мене бути не може, – сказав він. – Бо навіть, якби й було, то я у цьому безсилий. Але одна фраза мене зацікавила.
Остап поклав лист перед Федором і показав мізинцем на потрібний рядок.
«Прошу, тату, передайте сей конверт і лист Марійці з Павлом».
– Ну і що? Чому тебе зацікавив цей рядок? – запитав Федір.
– Я розумію бажання сина, щоб його листа прочитала сестра з зятем, але навіщо наголошувати на тому, щоб передавати конверт?
Мороз підозріло подивився на Остапа, затим перевів погляд на конверт.
– Що ти дізнався?
Остап усміхнувся.
– Достатньо простої праски, щоб вивідати всі таємниці, – сказав він. – Хоч конверт і старий…
– Шість років, – підказав Федір.
– Мені все ж вдалося прочитати зсередини.
– Прочитати? Що?
Замість відповіді Остап Косач підійшов до плити, потримав над нею конверт, подивився на отриманий результат, швидко подав Морозу. Той вчитався у ледь помітний блідий напис.
«Центр – Гесеру! Зробіть все можливе, щоб вступити в ряди УВО».
Він здивовано підвів очі.
– Хто такий Гессер? – запитав він.
– У міфології народів Азії син неба і бог війни. Я цікавився цим, то й трохи знаю, – пояснив
