можливості для втілення своїх філософських ідей в життя. Як і Платон, який свого часу намагався реалізувати власні утопічні теорії при дворі сиракузьких тиранів Дионісіїв і ледь не був за це проданий ними у рабство, як і Вольтер, який пережив захоплення та розчарування постаттю пруського правителя Фрідріха II, Дідро захоплювався постаттю російської імператриці Катерини II, яка у свою чергу прагнула для себе ореолу освіченої правительки.
Катерина II вела активне листування з просвітниками, а коли у Франції заборонили видання «Енциклопедії», запропонувала Дідро продовжити випускати її в Росії. Будучи поінформованою про важкий матеріальний стан філософа, вона надала Дідро фінансову підтримку: придбала в нього за велику грошову суму бібліотеку та залишила її у його довічному користуванні. Крім цього, вона призначила Дідро бібліотекарем у власній бібліотеці та встановила йому значну платню, яку виплатила за 50 років наперед. Після цього Дідро отримав запрошення відвідати Росію.
У вересні 1773 року Дідро прибув до Петербурга. При дворі його прийняли з великими почестями. Щоденно відбувалися бесіди імператриці з філософом. За порадою Дідро Катерина II купила у Франції кілька сотен полотен уславлених художників (Мурільйо, Рафаеля, Рембрандта, Ван-Лоо, Пуссена, Ван-Дейка та інших), які прикрасили картинну галерею Ермітажу. Дідро також дав імператриці багато корисних порад щодо вдосконалення політичного та культурного життя в Росії. Він покладав великі надії на «Північну Семіраміду». Філософ переконував російську імператрицю в необхідності запровадження в країні суспільно-політичних реформ, введення парламентського способу правління, обмеження прав дворянства на користь «третього стану», радив стимулювати розвиток науки, техніки, землеробства. Катерина II захоплювалась живою уявою Дідро, але водночас, за його спиною, досить скептично висловлювалась щодо його реформаторських ідей.
Таку, досить поширену в суспільстві, зрадницьку споживацьку поведінку інший філософ – Гегель у своїй праці «Феноменологія духу» назвав «розірваною свідомістю», в якій водночас існують «гуманістичні ідеї» та «цинічний практицизм». Цей психологічний феномен вивів у своєму сатиричному діалозі «Небіж Рамо» Дені Дідро.
Після відвідання Росії розчарований Дідро, втративши останні ілюзії щодо можливості ствердження в суспільстві «Імперії розуму», у 1774 році повернувся до Франції.
На батьківщині філософ продовжував багато працювати, але здоров'я його було виснажене випробуваннями та непомірною працею. Помер Дідро 31 липня 1784 року, не зрадивши власним переконанням. На вмовляння священика церкви святого Сульпіція зректися богохульних ідей, тому що це може справити гарне враження на інших, філософ відповів: «…Я вірю, панотче, що це може справити гарне враження, але погодьтеся, що це було б безсоромною брехнею з мого боку».
Своє світоглядне кредо Дідро виклав у написаній для «Енциклопедії» статті «Філософ», де навів
