що це – нормально. Нормально так жити. Нормально годинами чекати на громадський транспорт, коли лише світає. Нормально економити навіть на обідах, аби купити нарешті омріяний хутровий виріб. Нормально питати у чувака спершу прописку і наявність власної автівки, а вже потім – його матримоніальний статус, вік і життєві орієнтири. Нормально до того самого чувака абсолютно нічого відчувати, адже справа не в почуттях. Ха! Та кому вони взагалі потрібні, коли все, що хочеться і до чого прагнеш – хутряний атрибут заможності? Нормально… Побутово-російський життєвий нормкор.
Антін бачив таких дівчат, що стоять сині від холоду о шостій ранку на автобусній зупинці в радіусі ста кілометрів від меж Мачухи-Москви й нетерпляче курять, поглядаючи на свої годинники й екрани дешевих битих смартфонів. Все їхнє єство і навіть легені, вдихаючий видихаючи в такт смолу цигарок, що значно перевищуєєвропейську норму[10], нетерпляче чекає на те, аби нарешті опинитися в кабінці брудної маршрутки, що пахне дешевим пальним і перегаром пасажирів.
Вони чекають на свій транспорт, який через шалені затори й просто таки фантасмагоричні корки години за три, якщо пощастить, довезе їх до роботи. Московської каторги. Все задля того, аби лише потрапити в межі столиці… В її брудно-сіре, ніби хворе на якусь невиліковну статеву хворобу, миршаве лоно. А там і до метро недалеко… Видряпатись, вчепитися в масні поручні ескалатору, штовхнути машинально і зі злістю пластикові двері та вийти на світ Божий. Влетіти переможно в дощове місто на якійсь з найближчих до щоденної каторги станції метро. І так щонайменше дев’ять місяців на рік. Бо, звичайно, навіть в безпроглядній темряві неба Росії іноді визирає сонце.
Антін відчув, що його сусідка з очима «кольору Тіффані» дивиться на нього. Він іще раз поглянув у вікно і справді побачив жіночий силует. Йому здалось, що вона усміхається.
II
Німці до Києва зайшли 19 вересня, хоча у вечірньому зведенні Радінформбюро від 19 вересня 1941 року ще брехливо стверджувалося, що «19 вересня наші війська вели бої з ворогом на всьому фронті й особливо запеклі під Києвом». І тільки 21-го таки з’явилося повідомлення, яке констатувало, що Київ здали.
І таки того ж, 19-го вересня, почалися масові грабежі.
Ще крокували Хрещатиком до переправ радянські війська, а на їхніх очах грабували «Гастроном номер один», ювелірний і, трохи далі, на перетині Хрещатика і Прорізної, громадяни, немов шалені, розтрощили вітрину «Дитячого світу» і гребли звідти все. Костюми, пальта, стоси галантереї, ящики парфумів і дитячих іграшок… З колони, не витримавши, відділився якийсь офіцер і стрільнув двічі в повітря. А потім загрозливо повільно посунув конем на натовп: «Ми гинемо під Києвом, а ви мародерствуєте?!». Однак кияни ніби осліпли або збожеволіли… Люди продовжили грабунок і навіть не кинулися в розсипну. Військовий з трьома ромбами на червоних петлицях[11]лише махнув рукою і поїхав наздоганяти
З невідомих причин, вміст смол і нікотину в аналогах російських і європейських цигарок значно різниться. В перших всього більше.
Знаки розрізнення військового звання (тут: комкор, піхота).
