перспектив.
– Цікаво мені, – продовжував Теодор, – от коли б такого короля, що має трести й копальні, посадити на покрівлю вагона і примусити їхати по хліб, цікаво, чи поїхав би він чи ні?
На це знову ніхто не відповів, очевидно, потомлені, вони позасинали, і тепер кожному снився свій сон, але й у кожному сні, мабуть, було дуже багато загального, як було багато загального й у зовнішньому вигляді цих чотирьох робітників.
Тільки Теодор знову хотів прилягти, як почув, що потяг спиняється. Тормози зашкребли об колеса, вагон сильно хитнуло, і нарешті потяг став. Люди позіскакували з вагонів, і вночі серед полів чувся сильний галас, ніби то зупинилася табором дика орда татар або киргизів. Хтось вистрелив кілька разів у повітря, може, для того, щоб налякати невідомого ворога, а може просто зі сну. Постріли на мент заглушили галас, але потім він став ще дужчий.
Теодор теж зліз із покрівлі вагону на колію, щоб довідатись, в чому справа. Виявилося, що на паровозі помітили якийсь вогник на колії, але тепер нікого й нічого не могли розшукати.
Це була звичайна історія, і люди, як потурбовані мурашки, знову полізли на свої місця. Гай тим часом відкрив двері вагона, щоб перевірити, чи не заліз хто, чого доброго, та чи не повикидав дорогих речей.
Коли Теодор Гай вліз у вагон і запалив сірника, потяг так само несподівано рушив, як і перед тим зупинився. В цей же час до Теодора у вагон вскочила якась людина. Поки він роздивився, що це чужий, потяг уже йшов досить швидко. Щоб розглянути краще, хто це такий, Гай знову запалив сірника, але на цей раз діставши перед тим цигарку.
У мигтінні маленького вогника Теодор побачив перед собою рослу високу людину з довгим хижим обличчям, у селянському одягу. На перший погляд можна було сказати, що це сільський парубок, але, придивившись краще, можна було переконатися, що ця людина тільки удає себе за таку. Влізши до вагона, цей тип почував себе, як вдома, і не звертав на Теодора ніякої уваги. З ним не було ніяких речей, крім здоровенного ціпка, але з певністю можна було сказати, що в нього була й інша, серйозніша зброя.
Він трохи постояв, а потім сів на якийсь клунок. Побачивши, що Гай курить, він теж скрутив цигарку і попрохав вогню.
Його голос був глухий і одривчастий, як гавкання собаки, або навіть якого-небудь дикого звіра з тієї ж породи.
Хоча Гай чув перед тим, що у нього в кишені стукали сірники, але в проханні незнайомої людини не було нічого дивного. Можливо, що він хотів прикурити від Теодорової цигарки, щоб цим зберегти свого зайвого сірника, але Теодор замість цигарки простягнув йому свої сірники, удаючи, що цигарка погасла.
Незнайомець запалив сірника і почав прикурювати. Помітивши, що Теодор дивиться на нього, він швидко повернувсь спиною і загасив огонь, але й кількох секунд було досить Гаєві, щоб розглянути його обличчя.
Очі незнайомця блищали, як гострі скалки, і були розміщені дуже близько одно від одного. Обличчя було довге й коряве, ніби його хтось поколупав чимсь тупим або попік раз коло разу.
