нтом» формування модерного українського націоналізму. Повість перекладено майже всіма європейськими мовами, навіть албанською та фламандською. Особливою популярністю користувався й користується цей твір в Італії (частина життя письменника була пов’язана з цією країною). Окрім численних перекладів, тут за цим твором було знято кінофільм і опубліковано комікс. Існують також переклади «Тараса Бульби» арабською, китайською, корейською, перською та японською мовами. Є навіть переклад на їдиш – хоча поширеною є думка, ніби цей твір має антиєврейський характер.
Повість дістала сценічне втілення. На її основі написано лібрето опер та балетів.
Уже на початках існування кінематографа, 1909 року, у царській Росії було знято фільм Олександра Дранкова «Тарас Бульба». Згодом з’явилися інші екранізації повісті – у Німеччині (1924), Франції (1936), Англії (1938), США (1962), Італії (1963), Чехії (1987). Серед цих екранізацій найвідомішою є американська.
Як не дивно, але в Україні довгий час не було своєї кіноверсії «Тараса Бульби». Хоча ще в 1940–1941 рр., коли в Радянському Союзі відбулася реабілітація козацької тематики, Олександр Довженко підготував сценарій фільму «Тарас Бульба». Правда, цей сценарій так і не дістав кінематографічного втілення. За часів президенства Віктора Ющенка багато говорилося про те, що в Україні невдовзі зафільмують свого «Тараса Бульбу». Але амбітний проект, що передбачав залучення світових зірок кіно, не був реалізований. Натомість 2009 року з’явився малобюджетний український телевізійний художній фільм «Дума про Тараса Бульбу» режисерів Петра Пінчука і Євгена Березняка. Знятий він був у стилі «поетичного кіно», а його творці ніби намагалися донести до глядача неповторний колорит козацької епохи. Фільм не став культурною подією в Україні й не викликав великого розголосу.
Зате резонансним став фільм російського режисера Володимира Бортка «Тарас Бульба», котрий теж вийшов на екран 2009 року – до 200 літнього ювілею від дня народження Миколи Гоголя. Цей фільм мав помітну популярність і став найбільш прибутковою з екранізацій російської класики. Проте в Україні його зустріли неоднозначно. З’явилося чимало критичних відгуків на нього. А в грудні 2014 року Державне агентство України з питань кіно відмовило фільму в прокатному посвідченні за викривлення історичних подій, фальсифікацію і дискредитацію української національної ідеї та загальну антиукраїнську спрямованість.
Але повернімося до повісті.
Перша її редакція з’явилася 1835 року. Опублікована вона була у збірнику «Миргород», викликавши позитивну реакцію російської літературної критики. Тоді в Петербурзі й Москві видавалася низка «товстих» літературних журналів, на які орієнтувалася читацька публіка. Рецензії в цих виданнях і визначали популярність літературних творів. Після виходу «Тараса Бульби» практично всі рецензії на цю повість у згаданих журналах були позитивні. І це – незважаючи на те, що вказані видання часто конкурували між собою і консенсус в оцінці літературних творів у них був радше винятком, ніж правилом!
Високу оцінку повісті дав Олександр Пушкін, який у тогочасних російських літературних колах уважався чи не найбільшим літературним авторитетом. Він, говорячи про «Тараса Бульбу», порівнював Гоголя з Вальтером Скоттом; натоді твори останнього сприймалися як вершина історичної белетристики. Ще далі пішов Віссаріон Бєлінський, порівнявши «Тараса Бульбу» з епічними творами Гомера. У той час великою популярністю в Росії користувалася видана 1829 року «Іліада» в перекладі російською мовою Миколи Гнедича (до речі, земляка Гоголя). Тому таке порівняння було цілком актуальне. Існує навіть думка, що Гоголь, пишучи другу редакцію повісті «Тарас Бульба», використовував «Іліаду». Зокрема дехто вважає, що опис бою козаків під Дубном написаний у гомерівському стилі.
Знаменита повість Гоголя за його життя була надрукована двічі: спершу – у згаданому збірнику «Миргород», а потім, 1842 року, у 2-му томі «Сочинений Николая Гоголя», де твір було подано вже переробленим і розширеним більш ніж удвічі. В останні роки Гоголь готував повість до третього перевидання. Але не дочекався. Пізніше твір неодноразово перевидавався в Росії.
Другу редакцію повісті зустріли ще доброзичливіше, ніж першу. Це можна зрозуміти: вона виявилася художньо витонченішою. У ній розлого описувалася романтична історія любові Андрія та польської панночки – історія, яка в першій редакції була позначена лише пунктирно. Набагато більше уваги автор приділив і батальним сценам, що трактувалися в дусі російського патріотизму.
Саме другий варіант повісті став «канонічним», попри те, що в нього були внесені правки, не узгоджені з Гоголем. Перевидання та переклади «Тараса Бульби» здебільшого базувалися саме на цьому, другому варіанті.
Завдяки патріотичному пафосу повісті вона широко використовувалася в Росії з виховною метою; твір став обов’язковою лектурою для вивчення в школах. Ця традиція зберігалася в радянських школах, триває вона й у школах сучасної Російської Федерації.
У царській Росії повість «Тарас Бульба» навіть
