прибирає у ваших думках, і вам було б дуже цікаво спостерігати за нею. Це зовсім як наведення ладу в шухлядах. Ви б побачили її на колінах, гадаю, в хорошому гуморі, над деякими з ваших думок, здивовану, де на землі можна взяти таку річ, що робить відкриття солодкими і зовсім не гіркими, від чого з’являються ямочки на щоках. І це так приємно, як гладити кошеня, однак дуже важливе не може залишитись поза вашою увагою. Коли дитина прокидається, то всі примхи вже лежать складеними на дні її розуму, а згори лежать добрі почуття, добряче провітрені та вичищені за ніч.
Не знаю, чи доводилося вам колись бачити карту розуму людини. Лікарі іноді малюють карти інших частин тіла, і ваша власна може дуже вас зацікавити. Але вкрай важко намалювати карту розуму малої дитини, думки якої часто плутаються, і це не дозволяє зосередитись. Там є зигзагоподібні лінії, схожі на позначення стрибків температури на картці, а це, ймовірно, дорога на острів, бо Ніколандія – завжди якийсь острів, з дивовижними кольорами то тут, то там, з кораловими рифами, зі швидкохідним кораблем на горизонті, з дикунами в порожніх печерах і гномами, з яких виходять чудові кравці. Там є ще печери, на дні яких протікають річки, і принцеси, у яких є по шість старших братів, і занедбана хатинка в лісі, і ще – дуже стара бабця, а ніс у неї гачком. Із цим іще можна впоратися, якби це було все. Бо там є ще перший день у школі, релігія, батьки, круглий ставок, вбивства, фіранки, дієслова, що вимагають давального відмінка, шоколадний пудинг у неділю, взяття у фігурні дужки, балачки і розхитаний зуб («Три пенси, якщо вирвеш його самотужки»). Все це є частиною острова або іншої місцини із зазначенням конкретного місця, і все це доволі заплутано, тим більше що нічого не залишається без змін.
Звісно, що Ніколандія створена для добрих справ. Джон, наприклад, мав лагуну з фламінго, які літали над ним і яких він міг підстрелити. Джон жив у перекинутому човні, Майкл – у вігвамі, а Венді – в курені з міцно зшитого докупи великого листя. У Джона не було друзів, зате Майкл мав нічних друзів, а Венді дружила з вовченям, покинутим своїми батьками в дитинстві. Але в усій Ніколандії була родинна подібність, і якби всі стояли поряд, то можна було б сказати, що у них такий самий ніс абощо. На цих чарівних берегах діти, граючись, витягують на берег свої рибальські човни, сплетені з верболозу. Ми з вами також бували там. І досі вчувається нам шум прибою, хоча ми вже ніколи не висадимося на тому березі.
З усіх чудових островів Ніколандія найзатишніший і найкомфортніший, не надто великий і не задовгий, як ви знаєте, з незначними відстанями між однією й іншою пригодами і з чудовою природою. Коли ви граєтесь у Ніколандію щодня, створюючи з крісел і скатертини, то це жодною мірою не змушує когось тривожитись, але на дві хвилини перед тим, як ви лягаєте спати, острів стає дуже реальним. Саме для цього й створені нічні каганці.
Іноді, мандруючи думками своїх дітей, пані Дарлінґ наштовхувалася на незрозумілі слова, і найменш збагненним було слово «Пітер». Вона не була знайома з жодним Пітером,
