від спостереження за нібито зачарованою водною стихією.
Йшов третій день подорожі, і багато хто вже кинули цінувати те, що Матвій не проміняв би ні на які досягнення сучасних розважальних нововведень, якими корабель був забезпечений повною мірою. Однак були й такі, які поділяли його інтереси та весь вільний час проводили в зручних шезлонгах на верхній палубі, з якої відкривався панорамний вид на простори океану. День підходив до свого завершення і величезний диск вогняно-червоного кольору незабаром повинен був торкнутися своїм краєм горизонту. Такі моменти Матвій не пропускав ніколи, через можливість помилуватися польотом нашої рідної планети.
«Під час світанку і заходу, можна воістину спостерігати міць всесвіту, – розмірковував Матвій. – Планета мчить з величезною швидкістю навколо сонця, а ми не можемо цього помітити лише тому, що немає відповідного орієнтиру. Наскільки ж все змінюється, коли він з'являється. Коли сонце наближається до небокраю – можна сконцентруватися саме на цьому неймовірному шляху нашої планети. Як шкода, що такі моменти можливо спостерігати тільки два рази на добу. А для жителів мегаполісів вони взагалі практично не доступні. До того ж, більшість людей занурені в ілюзорні проблеми, які вони самі собі вигадали. А варто лише відволіктися, подивитися навколо, і можна любуватися навколишнім світом. Відчувати його силу. Його могутність… Господарі землі… ну і нісенітниці нам вкладають в наші незміцнілі розуми. Хто ми такі? Просто піщинки. Хоча деякі вже починають це розуміти. Я ж не один тут сиджу. І хоча здебільшого це люди похилого віку, яка різниця. Головне, що я не самотній у своїх подумах».
Хоча промені вже не висвітлювали палубу, його м'яке світло цілком дозволяло читати, і Матвій знову взяв у руки словник, який відклав на час милування сходом сонця. Півгодини потому вдивлятися в книгу все ж таки стало важко, і він вирішив провідати Лінду. У каюті дівчини не виявилося, і Матвій попрямував до плавального басейну, де вона полюбляла проводити вечірні години. Басейн теж знаходився на верхній палубі, звідки нещодавно спустився Матвій, але тільки на кормі судна, і щоб дістатися туди, йому знадобилося не менше п'ятнадцяти хвилин. З наближенням стали чутні сплески води й захоплені крики відпочивальників. В цей час нестачі у відвідувачах не було, як, втім, і в інших розважальних місцях.
Оскільки басейн знаходився на відкритій палубі, а прохолодний океанський нічний циклон огорнув судно своєї прохолодою, багато туристів воліли ніжитися в теплій воді. Матвій не відразу помітив Лінду і тому вирішив присісти біля барної стійки неподалік. Замовивши склянку апельсинового соку, він почав спостерігати за відвідувачами, намагаючись відшукати подругу. Незабаром він помітив, що дівчина виходить з басейну. Лінда теж побачила Матвія і, накинувши на себе рушник, попрямувала до нього.
– Доброго вечора, – почув він радісний голос. – Кого шукаєш?
– Доброго вечора, Лінда, – встаючи зі стільця, відповів Матвій. – Кого мені шукати, крім тебе? Сідай. Ти у відмінній формі.
– Дякую
