xmlns:fb="http://www.gribuser.ru/xml/fictionbook/2.0" xmlns:fo="http://www.w3.org/1999/XSL/Format" xlink:href="#n_39" type="note">[39] Царський сатрап Євсєєв нікуди від нас не подівся, йому просто нема куди діватися. Виконати вирок – справа нашої честі, честі нашої бойової групи, бойового відділення нашої партії. Тобі, Левін, практику, як сам кажеш, це напевне мусить бути відомо. Тим не менше, ти приймаєш самовільне рішення продовжувати акцію.
– Чим ставиш під загрозу подальшу долю товариша Штерна, – додала Фаїна, ніби ставлячи крапку в розмові, яку сама з подачі старшого й почала.
– Товариш Штерн стоїть перед нами. Живий та здоровий. І ні для кого не секрет, що про свою особисту безпеку товариш Штерн дбає сам, – тепер Левін говорив, перейнявши тактику опонентів – про присутніх у третій особі, звертаючись до решти, мов до арбітрів, хоча ані Малюта, ані Гірш, ані Вольф у групі від часу її створення нічого самі не вирішували.
– Це не твоя заслуга, Левін, – відрізав Штерн.
– Я і не претендую, – розвів той руками.
– Справді? Не претендуєш? Зовсім ні на що? Тоді хто тобі дав право не виконувати наказу, проговореного заздалегідь, натомість віддаючи свій?
– Обставини вимагали, – вперто гнув своє Левін. – У нас тут що відбувається? Партійний суд чи правило босяцьке? Всім дуже хочеться це знати, Штерне. Бо подібні розбори вже починають входити в коло…
– Не прикривайся партією. Тим більше що прикриватися нема чим. Цілісної організації соціалістів-революціонерів уже рік як не існує.
– Чому ти раптом про це згадав?
– Аби ти не пересмикував карти, Левін. Немає центрального комітету. Тут, у нашій організації, дисципліна не партійна. А тут, у цьому будинку, не бордель на Ямській, – відрізав Штерн. – Значить, інші члени групи виконують мої накази. Не партійні, мої, Левін. – Для переконливості він ткнув себе пальцем у груди. – Ще – чітко дотримуються правил. Усякий раз я думаю, що така наша розмова остання, і всякий же раз прикро помиляюся. Я ціную тебе, Левін, і…
– А Фаїна? – перервав його раптом той. – То в а р и ш Фаїна чого ж?
– До чого тут товариш Фаїна? – питання справді заскочило Штерна, із цього боку він не чекав нападу.
– Бо сьогодні не тільки я порушив дисципліну… Хоч цього не визнаю, але якщо ти хочеш так думати – думай. Про мене поговорили, далі Фаїна на черзі.
– З якого переляку ти ставиш мене раптом у якусь чергу, Левін? – брови Фаїни стрибнули вгору.
– Бо всі вже завдяки тобі знають про мої гріхи. Час винести на загальний суд твої.
– Тут не суд, – мовив Штерн. – Поки що не суд.
– Значить, просто поговоримо, – легко погодився Левін. – Я не знаю, хто виступив соло сьогодні на Прорізній, кого ще цікавили наші пасажири. Вже начувані, вбито якогось товариша прокурора. Між іншим, під шумок і ми могли долучитися, зігравши з ними дуетом, довівши до кінця наші справи. Та не про те мова: Фаїна – товариш Фаїна – допомогла втекти одному з них, тому криворукому метальнику. Їхня група перетягнула на себе увагу, наші опинилися
