Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма. Мирослава Бердник

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма - Мирослава Бердник страница 19

Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма - Мирослава Бердник Битва за Украину

Скачать книгу

держав-частей».

      Находясь в Москве, Грушевский мечтал получить титул депутата IV Всероссийской Думы. «Головним предметом розмов, – писал он в «Споминах», – була моя кандидатура при найближчих виборах до Держдуми. Київські громадяни висловляли побажання, щоб я доконче кандидатував від м. Києва… Винниченко від себе висловляв переконання, що соціал-демократи піддержуть мене «як послідовного демократа, котрий ніколи не погрішився против демократичних принципів», як він висловився». Самое интересное, что в личном дневнике Винниченко высказался о Грушевском иначе: «заздрісний, нечесний дідок». А о его научной работе – еще более резко: «Через… безлюддя, бідність на культурні сили, і Грушевський серед деяких патріотів у генії потрапив. Написати 8 томів історії України – річ, розуміється, поважна. Правда, ні трішечки не геніальна, навіть не талановита. Читати її можна за кару… «На безлюдді і Хома дворянин», – і Грушевський геній». Даже будучи уже председателем ЦР, он был готов был сменить мандат «батька української нації» на мандат депутата V Думы, которая так и не состоялась. Но в вожделенное депутатство необходимо было инвестировать немалую сумму. Евгений Чикаленко, который возглавлял Центральную Раду до возвращения из ссылки Грушевского, в своих воспоминаниях упоминал о разговоре с профессором на эту тему: «Чи безпечно тепер робити купчу на землю, яку він сторгував, щоб мати самостійний ценз по повіту до Державної Думи, щось коло ста десятин». Сто десятин – это около одного квадратного километра; за такой участок в то время надо было выложить примерно четверть миллиона рублей – сумма умопомрачительная для скромного профессора…

      Кто знает, – может, и осталась бы Центральная Рада таким себе национально-культурным центром, если бы не сыграл на амбициях профессора Грушевского приехавший вслед за ним некий Иван Маевский. С этим человеком судьба свела Грушевского в Москве, где они собирались организовать акционерный издательский союз, специализирующийся на книгах украинских авторов. О Маевском Михаил Грушевский в своих «Споминах» приводил такие сведения: «Дитячі літа він прожив десь на Адрії, вихований по-італійськи, потім хлопцем був привезений батьком до Кременчука, тут учивсля в реальній школі, підлітком років 14–16 виїхав до Америки, там натуралізовався, скінчив, по його словам, медицину, але заінтересувався літературою, між іншим, був знайомий з Джеком Лондоном… мав в собі багато авантюристичного…»

      И вот этот человек, который «мав в собі багато авантюристичного», приехав из Москвы, начинает уговаривать Грушевского примерить на себя роль «украинского Родзянко» (главы III и IV Думы) или «украинского Львова» (премьера первого и второго кабинетов Временного правительства). Сам Грушевский об этом пишет так: «Вперше я почув її від вищезгаданого Маєвського, але, знаючи його ексцентричність і індивідуальність, не надав їй особливого значення, думаючи, що вона зостанеться ще надовго його індивідуальним

Скачать книгу