день виявився для мене якимсь особливо дивним. Дідусь зник у дверях так швидко, що я навіть не встиг з ним попрощатися. Я не встиг отямитися, як стояв біля виховательки, якій не сподобалося, як я поскладав свій одяг. Вона не знала, що я його взагалі не складав. Вихователька спробувала відразу навчити мене, як правильно складати светр. Ця робота виявилася для мене не такою вже й цікавою, як собі уявляла Елла Михайлівна. З її імені я міг запам’ятати тільки дві початкові букви «Е…М…», як Електричний Міксер.
Аж на п’ятий день я все-таки запам’ятав її ім’я. Спочатку я сказав їй «пані Вихоплятелька», коли вона вихопила з моїх рук тарілку з пап’є-маше. Досі вона без діла висіла в коридорі. Я приніс її в їдальню і перелив у неї борщ. Здається, я був перший, кому прийшла в голову така ідея. Елла Михайлівна була дуже здивована й навіть не приховувала цього.
Наступного дня я казав їй «пані Знімателька», коли вона знімала зі стіни горнятко з пап’є-маше. Хоча мені аніскілечки не кортіло пити з цього непривабливого посуду. Та звідки їй було знати про мої вишукані смаки?!
Та найбільше мені сподобалося казати їй «пані Захователька», коли вона вирішила заховати мене в куток, щоб ніхто не знайшов. Єдине, що вона недооцінила, що мені вже не чотири. І ховатися в кутку я не звик. Тому я відразу заліз під стіл. Звідки мені було знати, що босоніжки, якими я акуратно повитирав плінтуси, належали саме нашій пані Заховательці. Тканина на них виявилася якісною, а ремінець добре залазив у шпаринки.
Коли я сказав їй уперше «Нутелла Михайлівна», вона чомусь особливо розсердилася. Аж перелякана книжка з лоскотом кинулася на землю і розлетілася на дрібні сторіночки.
– О Боже! Бачиш, що ти наробив? – посиніла вихователька. – Тепер збирай!
Я озирнувся. Нікого, крім мене, поруч не було. І збирати ніхто не біг. Вона таки звернулася до Бога. Я думаю, Він тут ні при чім. Це все через її каверзне ім’я! Самі знаєте, батьки ніколи не визнають свою провину, навіть коли дають дітям дивні імена!
Я нахилився і підняв одну сторінку. Нагинатися до інших – це не викликало в мене ніяких творчих емоцій, і я вирішив, щоб даремно не гаяти часу, копнути кілька разів м’яча, що саме лежав біля моєї ноги. Я був упевнений, що «ЕМ» буде захоплена моїми спортивними здібностями. Та вона чомусь затряслася (певно, від холоду, жінки завжди мерзнуть!), покликала на допомогу няньку й відразу випалила, що мене сьогодні виключать з дитсадка, незважаючи на те, що я тут тільки перший день. У неї з очей сипалися іскри, руки вже тряслися, мов від електричного струму. Вона ввімкнулася, як лампочка! «ЕМ» іще раз повторила цю фразу няньці (може, в тої щось недобре з вухами?) і рвонула у гральну кімнату. (Їй, певно, закортіло зняти стрес іграшками. Коли мене хтось роздратує, я роблю те ж саме.)
Та не це було найважливіше. Я уявив собі, що мене сьогодні мають виключити. Розумів, що йдеться про струм і вимикач. Те, що струм по мені може рухатися так, як кров, я ще міг собі уявити, бо щойно в цьому переконався на Еллі Михайлівні. Може, спробувати спочатку вимкнути виховательку?
За
