взяття здобичі та підвищення престижу руських військових вождів. Можливо, цей перший в історії русько-візантійських воєн похід військ Русі на Константинополь був прямо пов’язаний зі складним військово-політичним становищем імперії в середині IX ст., коли Візантія вела важку війну з халіфатом Аббасидів, і частина гарнізону та флот залишили Константинополь. У будь-якому разі для імперських збройних сил і дипломатії напад русів був абсолютною несподіванкою. Версію про кривду, завдану русам раніше у Константинополі, і похід через помсту історики сьогодні відкидають. Сили русів набагато переважали чисельність гарнізону Константинополя.
Напад русів стався ввечері 18 червня 860 р., причому, судячи зі слів Фотія, існувала реальна загроза взяття ними принаймні частини міста. Проте гарнізону вдалося утримати стіни (Фотій приписує цей факт заступництву Богородиці, одяг котрої було пронесено хресним ходом уздовж стін), а руси, відмовившись від облоги, почали спустошувати передмістя та навколишні села й монастирі. На Принцових островах вони ледь не захопили колишнього патріарха Ігнатія. Руси відпливли додому не раніше кінця липня, причому якщо сучасники тих подій говорили про повний успіх русів і безславний для ромеїв кінець протистояння, то пізніші грецькі джерела (використані також автором «Повісті минулих літ») розповідають про прихід імператора Михаїла III до міста і спільну молитву його і Фотія. За цією сумнівною версією, після занурення у води Золотого Рогу священного одягу (мафорія) Богородиці раптовий шторм розкидав руський флот. Швидше за все, пізніші автори змішали реалії різних подій, зокрема більш ранніх облог Константинополя.
Втрати русів та візантійського війська були незначними, але чимало мешканців грецьких міст та сіл загинуло й потрапило в полон. Основні наслідки для Русі – зростання популярності ідеї морських походів на Візантію, але водночас пожвавлення контактів візантійської світської і церковної дипломатії з Руссю, результатом чого стало так зване «Аскольдове хрещення» частини еліти Русі в другій половині 860-х рр.
Аскольд у сприйнятті середньовічних руських літописців – периферійна щодо основної династії постать («узурпатор київського столу»), успіхи якої, однак, було використано для втілення ідеї прославлення Русі. У XVIII–XIX ст., на хвилі інтересу до давньоруської історії, образи Аскольда і Діра були відтворені кількома російськими поетами та художниками, а в Києві на ймовірній могилі князя збудовано відому ротонду. Ім’ям Аскольда у XIX – на початку XX ст. називалися два кораблі ВМФ Російської імперії – фрегат та крейсер (Дір такої честі не удостоївся). Крім того, на думку деяких учених, саме успішний «похід Аскольда» став основою для формування пізнішого епічного образу «Олега, що прибиває щит до воріт Царгорода» (на цей сюжет існує ціла низка відомих картин та поетичних творів XIX ст.). Можливо також, що автор «Повісті минулих літ» міг «роздвоїти» усне оповідання про перший успішний для Русі похід невідомого
